те добро поклав ще якусь річ – дивну таку. Вибачився за те дядько Павло.
– Я цю ляльку із земель німецьких для дочки моєї молодшенької привіз. У будь-якій біді вона їй допомагає. Думає доця, що і в горі вашому великому та лялька допоможе. Мала ще дитинка.
Чужі козаки подивилися на личко фарфорове та й усміхнулися.
– Мала дитинка, а серце превелике. Як і в народу нашого. Повернеться лялька з дарами. А тим часом нехай побуде, – сказав наймолодший і посадив ляльку на гілку, що ближче до старого, у якого відвага неймовірна! Така, що тільки в часи билинні й була.
Сидить той старий, на дуб спершись, – незрозуміло, живий чи мертвий. Хотіли його брати в шати красиві, що сотенний привіз, переодягнути, а він руку проти виставив.
Із їжі нічого не прийняв, але з руки молодшого брата чарку горілки випив. А при заході сонця почали з домовиною поратися та шаблями яму копати.
Страшно і дивно було – сидить людина й дивиться, як їй могилу облаштовують. Живого чи мертвого, все ж обмили, переодягли та в домовину клали. А в густих сутінках вже й не зрозуміти, і не розгледіти до ладу… Може, й правду бабки древні казали, що буває й таке: кладуть небіжчика обличчям униз, а потім ще й кілки в спину забивають.
Ось буде про що розповісти, та дивитися на те моторошно. Від того й очі більше заплющені, ніж відкриті. А страх такий, що серце в п’ятках – як у барабан стукає. А тут ще за спиною: «Гм-м»!
Обернулася дітвора і потом холодним вмилась. Отой молодший щойно з могили землю руками викидав, а тепер за їхніми спинами стоїть!
Коли кішка на горобчиків, що в пилюці купаються, стрибає, то пташки не так скоро розлітаються, як сюркнули від цього «гм-м» старші хлопці. Тільки найменший з досадою на те обернувся і повільно підвівся. Стоїть і дивиться на страшного чужака, що з ями, як чорт, вистрибнув і враз за спиною з’явився.
Усміхнувся на те чужинець, а потім брови зрушив і до лиця хлоп’яти наблизив.
– Хто такий?
– Іван, – насупивши брови, засопів малюк.
– Ну, здоров будь, брате Іване.
І розсміявся козак. Глядь – а вже й брати його сиві поруч стоять і сміхом заходяться. Один і каже:
– Та ти подивися! Ба! Його сам сатана в губи поцілував!
– Так! Брат з ознакою знатною, – погодився молодший із чужинців.
– Який я тобі, дядьку, брат? Ти чужий та ще й старий, – аж засопів малюк.
– Брат! Брат! Із поверненням, брате Іване!
І Сагайда притиснув до грудей хлопчика. Притиснув міцно-міцно…
Розділ перший
«Завдання моє полягає в тому, щоб описати війну, яку вів Сигізмунд ІІІ[12], король польський, із турецьким султаном Османом. Такої масштабної війни не бачили наші сучасники. Війна ця вирізнялась як чисельністю армій, що брали в ній участь, так і грандіозними до неї приготуваннями, й уславилася непохитною мужністю тих, хто вийшов
Сигізмунд III (20 червня 1566 р. – 30 квітня 1632 р.) – король польський і великий князь литовський з 27 грудня 1587 р., король шведський з 27 листопада 1592 р. по липень 1599 р., батько Владислава IV.
