мізерною, наче комашка, а іноді їй здається, що вона здатна полинути в небо, визволитися з тенет дому, салону і всього іншого, та ці думки зазвичай перериваються найменшою згадкою про сестру.
– Хіба не розкішно? – говорить вона до жінки, що стоїть поруч.
– Просто захоплююче, – відповідає хтось із неочікуваним теплом у голосі. Айріс відчуває стрімкий порив любові до цього незнайомця, до всіх людей, що тиснуться довкола неї. Усі вони зі своїми турботами й радощами, симпатіями та розчаруваннями, сльозами, мріями, сміхом – усі неймовірно схожі.
Дівчина кидається бігти. Мчить до просторих полів парку, її руда коса б’ється об спину. Ноги легко, наче у кішки, торкаються м’якої трави, однак заледве вона добігла до першої обсадженої деревами алеї, як уже мусить зупинитися від задишки. Пластинка з китового вуса впивається їй у стегно, ребра щільно затиснуті в лещатах корсету. Пальці спітніли під мереживними рукавичками.
З-позаду долинає шум, хтось вигукує її ім’я, і дівчина напевно знає, хто це, навіть не озираючись. Їй ніяк не зрозуміти, чому сестра так вперто всюди за нею слідує і що вона там сподівається побачити. Життя Айріс таке ж безбарвне, як виблякле столове срібло, а лицемірство лише завдало б їй страждань. Сестра ж би з легкістю погодилася на пропозицію свого кавалера, якби він її таки озвучив, навіть і не подумавши про свою горбунку.
– Ой, – вигукує Айріс, вдаючи, ніби вперше в житті бачить Роуз. Рука сестри занепокоєно витягнута вперед, поділ сукні заляпаний болотом. Вона рухається з елегантністю справжньої леді, немов на коліщатках, і звіддаля вона видається Айріс такою ж красунею, якою була раніше. Дівчина замислюється про власну незграбну ходу, що відбивається у вітринах, та своє згорблене плече.
– Хвала небесам, Роуз! Нарешті я тебе знайшла. Ми спізнимося на вечерю. Матуся буде гніватися.
– Але ж ти втекла від мене. Я тебе бачила. Гадала, ти залишиш мене тут саму…
І обличчя сестри таке спустошене, таке розгублене, що Айріс просто зневажає себе.
Омнібуси від Гайд-парку до Бетнал-Ґріна здіймають шалений гамір. Рука Айріс відсунута подалі від сестриної. Коротке відчитування, кислуватий запах випраної білизни. Сідають за стіл. Батько Айріс відкашлюється в рукав.
Дівчина старанно намагається пережовувати м’ясний пудинг, та все ж глитає цілий кусень за раз. Вона чує, як їжа плямкає у роті сестри, як вона цідить, вдихаючи, повітря. Коли їй уже несила терпіти цей звук, в Айріс вихоплюється:
– Ніяк не дочекаюся зустрічі з моїм любим пастором-веселуном на завтрашній літургії…
– Я щаслива, що ти вважаєш його проповіді такими повчальними, – перериває мати із застережливим поглядом.
– Так, безумовно… – Айріс зупиняється, виделка застигла на півдорозі до рота. Хрящ на шматочку печінки лисніє жовтим салом. Вона намагається піймати погляд сестри, щоб компенсувати їй за все попереднє.
– Я от завжди здогадувалася, що потурати своїй пристрасті
