кісточками.
Коли вона вперше прийшла до його майстерні, почувався наче джентльмен, що запрошує леді до своєї студії: «Ласкаво прошу до мого світу». Намагається пригадати вираз її обличчя, коли він показував черепи кролика, борсука, зайця, а ще свій найбільший скарб – череп барана із закрученими рогами.
Він часто повертається подумки до неї, і тепер Сайлас втішений, що побачив, якою вона могла вирости. Флік стала Айріс. Не втопилася у якійсь Стаффордширській річці чи загинула від руки спадкоємця гончарні або під колесами налиганого кучера, а просто втекла до Лондона шукати кращої долі в ляльковій крамниці.
– Рухайся, Луї! – вигукує хтось, а Сайлас озирається і впізнає трьох художників, що регочуть біля шинквасу. Минуло майже три тижні відтоді, як Луї Фрост і Джоні Мілле заходили до його майстерні, тож іще надто рано намагатися продати їм щось нове. Третій чоловік, Ґабрієль Росетті, узяв Мілле за плечі, і їхні переплетені руки схожі на місток. Луї стоїть на кілька кроків позаду. Його темне волосся божевільно здіймається над головою, наче кульбабка.
– Панове! Благаю вас… – закликає Мадам, однак Луї вже розігнався і плюхнувся на витягнуті руки. Він гримається долонями об землю. Деренчить стеля. Він обтрушує зі штанів пилюку й шкіриться до відвідувачів. Одні веселяться, інші нахмурено втуплюються у свої страви.
– Хай живе БПР! – закликає Росетті, і вигук дратує Сайласа. Не тому, що йому заважає шум, а лише через загадковість цієї абревіатури, в яку втаємничені лише вони самі й ніхто більше. БПР? Батальйон чогось-там?
– Хай живе БПР! – підхоплюють Джоні Мілле та Луї Фрост.
Луї затягує початок «Марсельєзи»:
– Allons enfants de la Patrie!
– Le jour de gloire est arrivé! 11
– Tais-toi 12, не настав він ще, – гримотить над ними Мадам, і всі затихають. Жінка засовує їх за столик із дерев’яними перегородками позаду Сайласа.
– І ще, власне, не скоро настане, якщо вірити тій уїдливій рецензійці в «Таймсі» на твою роботу…
– Удар по живому…
– Просто огидно…
– Ще прийде наш час, любі старигани, от побачите…
Кількоро відвідувачів підхихикують. Але не Сайлас. Він витріщається на цих парубків, молодших від нього на десять років, що аж пашать енергією та впевненістю, якими він сам ніколи не володів. Якось йому довелося бачити, як вони полюють на кралечок, зчепившись за руки вздовж тротуару й утворивши такий собі пропускний пункт для усіх жінок, що проходили повз. Можливо, і він зміг би знайти собі подібних товаришів, якби тільки був студентом медколеджу.
Його вухо вихоплює уривки їхньої розмови.
– Тоттенгем-Корт-Роуд… Жодної тобі кралечки… І як я маю завершити «Ув’язнення Ґіжмарової королеви» до виставки, якщо нема…
– Це краще, ніж віддраювати циганські кубла, як Мад…
– І тут пише, що «той рудоголовий
Слова «Марсельєзи» – найвідомішої пісні Французької революції, що згодом стала гімном Франції. Вказані рядки: «
Стули пельку (
