боб? Хочете, щоб я з голоду спух?
У відповідь Сайлас лише грюкає дверима і не зважає на подальший стукіт.
Він спирається на комод. Кидає погляд униз, не ймучи віри, що цуценята ось тут, у його руках, затиснуті в обіймах, наче лялька. Вісім м’яких, як пух, лапок вільно звисають донизу. Здається, що вони ніколи й не жили по-справжньому.
Нарешті. Ось вона – його баночка маринованих полуниць.
Хлопчик
Після того, як Сайлас луснув дверима у нього перед носом, Альбі пробує шилінг на свій єдиний зуб, без жодної на те причини. Лише тому, що так завше робить його сестра. Він посмоктує монету. Солодка. Малий задоволений – він і не очікував отримати два шилінги. Однак якщо ти просиш два, а тобі платять один, то що буде, якщо попросити лише боб? Він стинає плечима, випльовує монету й засовує її до кишені. Купить собі порцію варених свинячих вух на обід, а решту віддасть сестрі. Але перед тим треба виконати ще одне завдання, і він уже запізнюється.
Окрім полотняної торби «для дохлятинок», є ще одна – з маленькими спідничками, які він шив усю ніч. Альбі завжди пильнує, щоб не переплутати їх. Іноді страх аж пронизує його серце, коли він приносить мішок у лялькову крамницю й чомусь починає думати, що помилився і дав не той. Не хотілося б йому бачити кислу міну пані Солтер, коли вона відкриє торбу, повну червивих щурів.
Альбі дмухає на свої кулачки, щоб зігрітись, і пускається бігти. Він петляє вулицями, викидаючи вперед худорляві ноги. Звертає праворуч, проноситься повз гниль і бруд Сохо. Миршаві повії проводять його забіг порожніми поглядами, схожі на підстаркуватих кішок, що спостерігають за мухою.
Хлопчак вигулькує на вулиці Риджент, зиркає на магазин, де за чотири гінеї продають вставні щелепи, торкається язиком свого єдиного зуба та, чкурнувши далі, перегороджує шлях коневі. Той брикається й стає дибки. Альбі відстрибує назад і волає на кучера, опановуючи свій страх: «Дивись, де преш, ти!»
І перш ніж чоловік отримав змогу гукнути щось у відповідь чи почастувати його спину батогом, Альбі шугнув на той бік вулиці, а там переступив поріг лялькового салону пані Солтер.
Ляльковий салон пані Солтер
Айріс пробігає великим пальцем по швах мініатюрних спідничок, готова наткнутися там на блошині яйця. Вона підбирає висячу нитку й зав’язує її у вузлик.
Хоча надворі вже майже обід, її господиня, пані Солтер, ще не підвелася з постелі. Сестра-близнючка Айріс сидить позаду, схилившись над шитвом.
– Нарешті без бліх. Але будь акуратнішим із нитками, – каже вона Альбі. – У місті повно швачок, які б немовлят своїх попродавали, тільки б перехопити у тебе цю роботу.
– Але ж, міс, моя сестра захворіла на грип, і я мусив доглядати її цілу ніч. Мені днями не вдавалося піти на ковзанку, а так узагалі несправедливо…
– Бідолашка, – Айріс озирається, її сестра Роуз зосереджено працює. Дівчина стишує голос. – Однак тобі слід пам’ятати, що ти працюєш не на жінку, а на дияволицю
