радість і світло, що їх приніс подружжю жаданий син, того дня зникли назавжди. Взимку 1936 року здоров’я Фляйшмана підупадало, і лікарі швидко збагнули, що до літа 1938 року він не дотягне. За рік по його смерті адвокати вдови виставили будинок на продаж. Минали роки, а покупця на нього не знаходилося, і він стояв порожній і всіма забутий.
Максимільян Карвер зовсім випадково дізнався про його існування. Годинникар саме повертався з поїздки, в яку вирушив, щоб купити деякі деталі й інструменти для своєї майстерні, коли надумав заночувати в селищі. За вечерею в невеличкому місцевому готелі він розговорився з його господарем і прохопився про своє давнє бажання жити в такому селищі, як оце. Господар готелю розповів Максимільянові про будинок, і той вирішив наступного дня обдивитися його, а відтак відкласти від’їзд. На зворотному шляху в голові у нього крутилися цифри, він обмірковував можливість відкрити в селищі майстерню. Родині він сповістив новину лише через вісім місяців, але в глибині душі прийняв рішення ще тоді.
Перший день у будинку на узбережжі залишився в пам’яті Макса цікавою низкою незвичайних образів. Для початку, щойно пікапи зупинилися навпроти дому й Робін і Філіп заходилися розвантажувати речі, Максимільян Карвер якимось дивом наштовхнувся на старе відро і, перечепившись, упав із висоти та приземлився біля самісінького білого паркана, подолавши в такий спосіб відстань у понад чотири метри. Ця пригода викликала смішки домочадців, у самої жертви на згадку про неї лишився синець, втім, забився батько не надто сильно.
Кремезні перевізники донесли речі до ґанку і, вважаючи свою місію виконаною, зникли, надавши родині честь тягати валізи сходами на другий поверх. Коли Максимільян Карвер урочисто відчинив будинок, застояний запах звітрився крізь двері, наче привид, ув’язнений у цих стінах довгі роки. У приміщенні стояла хмарка куряви, крізь опущені жалюзі пробивалося слабке світло.
– Святий Боже, – прошепотіла Максова мама, подумки підраховуючи, скільки тонн пилу доведеться звідси вимести.
– Справжнісіньке диво, – поквапився пояснити Максимільян Карвер. – Я ж вам казав.
Макс обмінявся з Алісією поглядами, в яких читалася покора. Маленька Ірина зачудовано оглядала інтер’єр дому. Ще ніхто не встиг вимовити й слова, як з рук дівчинки вистрибнув кіт і, голосно нявкаючи, прожогом кинувся сходами нагору.
За мить, наслідуючи його приклад, до їхньої нової оселі увійшов Максимільян Карвер.
Насамперед мати наказала повідчиняти двері й вікна і провітрити дім. Потім родина витратила п’ять годин на те, щоб зробити своє помешкання придатним для життя. З ретельністю добре вимуштруваного військового підрозділу кожен виконував конкретне завдання. Алісія змусила пил тікати зі своїх сховищ, а Макс, ступаючи за сестрою вслід, його прибирав. Тим часом мати розкладала речі й фіксувала в пам’яті всі роботи, що невдовзі слід буде розпочати. Максимільян
