Античний бог! Після жирних, блідих телес Роєва вона, доторкнувшись уперше до Серджіо, відчувала себе так, мов торкалася марева, видива, а не дужого, м’язистого чоловічого тіла, геть полишеного огидних надлишків сала. Той Серджіо на прийомі, за годину після знайомства, затягнув її до порожнього кабінету, й там, у напівтемряві, вона вперше зрадила Миколу. Зрадила без щонайменшого почуття провини, слухаючи гарячий шепіт чужою мовою, й уперше в житті дотямила, що близькість з чоловіком можна не лише терпіти, а й насолоджуватися нею, отримувати задоволення, котрого вона була полишена з Миколою, єдиним своїм чоловіком.
Після Серджіо був хтось інший, але вже після повернення додому, потім ще хтось – Мар’яна навіть не намагалася їх запам’ятовувати. Вона вміла ховатися від чоловіка, а коли Микола цілком заслуговано починав щось помічати й влаштовувати істерику, вона просто кидала чергового коханця й деякий час видавала з себе вірну та люблячу дружину. Чоловік її відверто дратував, вона ніколи не мала до нього жодних почуттів, але ж і кидати його не наважувалася – не була певною, що віднайде йому кращу заміну. Ні, когось вона неодмінно б знайшла, але чи дорожив би той хтось нею так само, як дорожив Микола, чи виконував би всі забаганки та норовливі примхи та чи й був би таким щедрим? Зрештою, життя, котре він їй подарував, було Мар’яні дуже до вподоби, й єдина його вада була у тих надмірних ревнощах.
Вірна своєму слову, вона не забажала народжувати від Миколи навіть однієї дитини, хоча той після весілля й белькотів щось про сімох по лавах і цілий рік наївно чекав від неї вагітності… Мар’яна відмовчувалася, не зізнавалася, що відразу після весілля й справді завагітніла, але позбулася дитини – байдуже та безжально – й з такими ж почуттями згодом зробила операцію, котра назавжди полишила її можливості стати матір’ю. Микола ще побубонів, ще почекав, а потім і змирився з її бездітністю, бо кохав її настільки сильно, що приймав будь-якою.
Так і жили. Мар’яна насолоджувалася життям, виблискувала, мов коштовність, супроводжувала Миколу в його поїздках за кордон і змінювала коханців з такою ж легкістю, як і свої численні вбрання. Вона ні в кого з них не закохувалася, ні, такі дурниці оминали її холоднувате серце, й жоден з тих, хто дарував насолоду її тілу, не торкався її серця.
До зустрічі зі Степаном Малковичем.
Мар’яна й сама дотямити повною мірою не могла того, чому наречений сестри так глибоко вразив її серце. Після того вечора, коли вона вперше його побачила, щось трапилося з нею, щось таке, чому вона не мала пояснення, чого не було в її житті, бо вона навіть у бурхливі юнацькі роки оминулася таких дурниць, як кохання. Але тоді… Тоді вона наче збожеволіла й очманіла, тільки того й могла, що сидіти нерухомо ледь не цілими днями й думати про Степана… Й те її страшило, та його незрима влада… вона не бажала її, вона боялася її так само сильно, як утрати свого розкішного життя. Й вирішила боротися з тим непотрібним їй почуттям. Вона не бажала закохуватися
