він теж боявся, боявся, повернувшись додому й натрапивши на дружину, котра тільки годину тому приїхала з заміського будинку коханця, розпечена його обіймами.
– Ти вдома? – запитався трішки здивовано.
Мар’яна солодко потягнулася.
– Так. А тебе це дивує?
– Дивує, – відлунив Микола, постояв, мовчки й нерішуче вдивляючись у вродливе, вдоволене лице Мар’яни, а потім раптом кинувся до неї, такої спокійної та самовпевненої, що відпочивала біля невеличкого басейну в легенькому сарафанчику, й вона здригнулася, коли гарячої її шкіри торкнувся він липкими та прохолодними пальцями, вхопивши за руку. – До дідька воно все, Мар’яно, цього разу ти зайшла надто далеко. Ти хоча б знаєш, люба моя, з ким мала нещастя сплутатися?
Мар’яна нахмурилася.
– Колю, я…
– Цить, не вдавай невинності. Чи ти гадаєш справді, ніби мені невідомо, що ти вже два місяці зраджуєш мене з тим дідьком, котрого боїться вся Йорданія? Мар’яно, аль-Садіб страшна людина, чуєш, страшна!
– Колю, ти наче перепив.
– Та я й краплини до рота не брав! Аль-Садіб… Про цю людину в цій країні не заведено говорити вголос, а тільки пошепки. Й з острахом. Мар’яно, він торгує людьми, зброєю та наркотиками, він – безжальний убивця. І ти не можеш собі уявити навіть, що відчув я сьогодні вдень, коли він припхався до мене в посольство…
Мар’яна здивовано випросталася.
– Хасан приходив до тебе?
Микола важко опустився в сусіднє крісло.
– Уяви собі! Я хоч і комуніст та атеїст, та, коли отой чорномазий господарем вдерся до мого кабінету, у мене чомусь майнула забобонлива думка про нечисту силу й рука потягнулася перехреститися.
– Й чого він хотів?
Микола поморщився.
– Він запропонував мені розпочати спільний бізнес…
– Спільний – що?
– Бізнес, – тихо повторив Роєв і посидів мовчки якусь хвилину, важко дихаючи. Він узагалі важкувато переносив спеку, а зараз – схвильований та перестрашений – починав дихати так, ніби мав скоро конати. Мар’яна байдужим поглядом спостерігала за його муками, геть далека від співчуття, далека від усього того, що мала би відчувати турботлива дружина. – Мар’яно, ця людина запропонувала мені щось просто неможливе… й він гадав, що я погоджуся.
Мар’яна зачаїла подих.
– Що? Що він тобі запропонував?
– Торгівлю людьми!
– Як…
Роєв огидливо поморщився.
– А так. Смердючий чорномазий, він же гадав, що я зрадію, почувши ту його пропонову. Ти тільки уяви, він так спокійно почав мені розповідати про те, що східні чоловіки дуже полюбляють жінок-слов’янок, а українки то й узагалі поза конкуренцією. А це ж гроші, це дуже великі гроші, й я маю допомагати йому завозити до Йорданії нещасних жінок, призначених до рабства…
Мар’яна випрямилася.
– А
