обидва посли за вже встановленим звичаєм опинилися під арештом.
І в цей же день у Переяслав несподівано завітав Станіслав Беневський, якого прислав король Ян Казимир. Івана цей візит насторожив, тому він вирішив спочатку прийняти поляка таємно. Приймав він Станіслава в тому самому залі переяславського замку, у якому торік на нього тиснув Хитрово, вимагаючи поступок в обмін на булаву.
– За якою справою приїхав, Станіславе? – минаючи етикет звернення, довірчо запитав Іван, ледь Беневський встиг присісти в крісло навпроти нього.
Беневський гірко всміхнувся і, трохи повагавшись, заговорив:
– Я приїхав з дорученням, яке, передчуваю, буде неприємним вашій милості. Угода, підписана восени, не влаштовує більшість шляхти…
– Я вже пішов на суттєві поступки, – перебив його Виговський, зрозумівши, що Беневський приїхав відновити торг щодо незручних для Польщі умов.
– Так, але ваша ясновельможна милість має розуміти, що зроблені поступки не суттєві та не влаштовують ані шляхту, ані короля. І, крім того, серед церковних прелатів панує неабияке обурення через вимогу скасування унії.
– Моя милість ясно висловилася ще під Гадячем: Україна приєднується до Речі Посполитої як Велике князівство Руське, як вільне до вільних і рівне до рівних. І унія має бути скасована! Подобається це гоноровим панам чи ні, але на менше я не погоджуюся.
– Мосцепане[13] гетьмане, справи дуже погані, – зітхнув Станіслав. – Якщо до укладення нашої угоди вона мала чимало прихильників, то нині, після оголошення узгоджених умов, навіть її прихильники обурені. Такою, яка вона є зараз, сейм її не ухвалить. Навіть можливість нашого альянсу опинилася під загрозою зриву.
– А хіба не ти майже клявся мені, що король і шляхта приймуть ці пункти? Отже, ти брехав? – спокійно запитав Іван.
– Я роблю все, що в моїх силах, і переконую всіх незадоволених. Але я нічого не можу вдіяти.
– Станіславе, мій народ здобув собі свободу власною кров’ю. Ти розумієш це? Ти розумієш, що цар спритно тисне на побожність мого народу? Якщо я погоджуся на збереження унії, то втрачу всіх, хто розуміє користь нашого альянсу! І жоден простий козак не потерпить паплюження православ’я, бо під цим гаслом запекло бився десять років свого життя! Якби твій народ мав менший гонор, то не було б усього цього – ані відторгнення України від Речі Посполитої, ані її союзу з Московією. Не було б десяти років кровопролитних війн. Не було б навіть вашої теперішньої війни зі Швецією й нашої з Московією. Невже життя вас нічого не навчило?
– Я й сам усе це розумію, але не маю снаги вкласти цю думку в голови інших!
– А я не зраджу інтересів своєї Батьківщини та релігії, – твердо мовив Виговський. – Більше жодних поступок не буде. А якщо будете затято стояти на своєму, то я в підданство до турецького падишаха піду, але в колишню неволю не повернуся. І тоді вам усім буде непереливки
Звернення трапляється в документах тієї епохи й рівнозначне французькому «монсеньйор».
