витончені манери. Ні, в ній не було шляхетського лоску: дочці полтавського козака ніде було навчитися світських манер. Але Олеся мала вроджене почуття тактовності та делікатності, що вкупі з жіночою достойністю чудово замінювало шляхетність.
У середині лютого почалася Масляна, і за давнім звичаєм заміжні жінки святкували Колодій. Спочатку жіноцтво вешталося подвір’ями, чіпляючи всім дівчатам і парубкам колодочки на знак покарання за безшлюбність. Причому останні мусили відкуповуватися хмільним. А потім весела та підпила юрба жіноцтва посипала до Фениного шинку, щоб пристойно виконати обряд.
У шинку жінки поклали на стіл сповите, як немовля, полінце, разом вигукнувши: «Народилась Колодка!» І, взявшись за руки, пішли хороводом навколо столу, весело приспівуючи ті самі пісні, що й на хрестинах. Обійшовши колодку тричі, жіночки дістали свої вузлики та швидко накрили на стіл. І ледь вони встигли випити по чарці, як розчинилися двері й на порозі з’явилася Олеся з торбинкою в руці. І така ошатна! У підібраній зі смаком свиті із сукна насиченого бордового відтінку, з шалевим коміром, підбитим чорним хутром, і в кораблику з парчі, який їй дуже личив. Олеся теж вирішила відсвяткувати Колодій як годиться. Проте вештатися подвір’ями її не запросили, і вона явилася в шинок.
Повисла тиша. Жінки ніяк не могли вибачити колишній наймичці шлюб з Висоцьким, тому недобре на неї дивилися. Олеся помітила цей мовчазний осуд, але й оком не зморгнула, ввічливо привіталася та, підійшовши до Фени, прив’язала їй на ліву руку гарно прикрашену колодочку. Чим вельми досадила всім присутнім, бо дорікати різноокій шинкарці безшлюбністю не збирався ніхто. А потім рушила до столу, але зупинилася – жінки щільно сиділи на лавах, і жодна з них не ворухнулася, щоб звільнити для неї місце. Олеся нахмурилася, але тут Катерина, дружина полковника Джулая, посунулася, запросивши:
– Сідай поруч зі мною, Олесю, якщо зважилася прийти… Що там у тебе смачненького в торбинці?
Олеся, гордовито підібгавши губи, почала діставати пиріжки, вареники із сиром, підсмажену до рум’яної скоринки ковбасу та штофчик наливочки власного виробництва.
Катерина з ледь помітною насмішкою спостерігала за нею, а потім скуштувала пиріжок, похвалила. Завдяки мудрості Катерини напруження потроху спало, і жіноцтво загомоніло про різні дрібнички, з апетитом почало їсти, запиваючи страви медом чи горілкою. Олеся сиділа з незворушним виглядом, бо шматок не ліз у горло – вона міркувала, як дошкулити всім жінкам за зневагу до себе.
Катерина мовчала, лише нишком спостерігала за Олесею, бо їй не давала спокою одна думка. Нарешті жінка не витримала й запитала:
– Як тобі живеться в заміжжі?
– Добре, – сухо мовила Олеся.
– А чому ти за Висоцького пішла?
Олеся скинула на Катерину здивований погляд, а потім відповіла, зважуючи кожне слово:
– Бо він обіцяв подбати
