відправив послом до царя восени, уклавши під Києвом перемир’я з Шереметєвим. Іван серцем відчув, що приїзд цього посольства не віщує нічого доброго, тому зважився на відчайдушний крок.
Посли ледь встигли зупинитися на квартирі в якогось заможного містянина, тому дуже здивувалися, коли до них явився гетьман власною персоною. Увічливо привітався. І так само ввічливо наказав своїм джурам почати обшук.
– Іване Остаповичу, та чи розумієш ти, що коїш?! – заволав Булгаков, бо це була неабияка крамола. – Ми посланці його пресвітлої величності!
– А чому не Івашка-зрадник? – підштрикнув Виговський. – Чому ти так нервуєшся, пане Булгаков? Невже його величність доручив тобі щось таке таємне, що слід приховати від мене? Хлопці, ретельніше шукайте! Трусіть усе, навіть їхні спідні штани!
– Твоя милосте, їм справді є що приховувати, – мовив Іванко, який, усівшись на стіл, розбирав папери з невеликої, оббитої шкірою скриньки. – Буде краще, якщо ти сам це прочитаєш.
– Не смій чіпати! – вигукнув Байбаков та кинувся до Яненка. Але шлях йому перегородив Демко. Зустрівшись із ним поглядом, Фірс злякався: у гарних темно-голубих очах хлопця було стільки ненависті, що не залишалося сумнівів, що він безжально вб’є його просто на місці. Москаль відступив, люто зиркаючи на гетьмана та джур, які без докорів сумління порпалися в його речах.
Виговський почав читати. Це були накази послам, як поводитися в Україні. Зокрема, усіма можливими засобами наголошувати, що прислані вони не до гетьмана, а до черні Війська Запорозького, яка вища за гетьмана й має «реальну» владу. Тож усі царські грамоти посли мали б вручити не Виговському, а скликати раду та зачитати простим козакам. Також наказувалося зачитати листи Кравченка, адресовані козацькій старшині. Цими листами Кравченко просив старшину відправити від себе до царя нове посольство з повинною, бо інакше Олексій кине в Україну велике військо. Мало того, Булгакову наказувалося шпигувати, щоб з’ясувати, чи має Виговський шану серед простого козацтва, скільки має прихильників, чи мав після відправлення посольства Кравченка зносини із сусідніми державами. А офіційна грамота наказувала Виговському розпустити власне військо, спровадити татар, відмовитися від військової допомоги сусідів і негайно послати цареві чолобитну, якою визнати свою «провину та зраду». А в лютому явитися в Переяслав на нову раду, на якій козаки мали б обрати нового, відданого Олексієві гетьмана.
– Отже, його величність хоче підкорити Україну руками самих українців, настановивши за допомогою брехні зручного для себе гетьмана, – спокійно мовив Виговський, коли прочитав усі папери. Але його карі очі ще більше потемніли від гніву.
– Та як ти смієш так говорити про пресвітлого царя?! – вигукнув Булгаков.
– Я хотів бути вірним Олексієві, але він сам змусив мене стати до зброї, – відкарбував словами Іван. А потім дав джурам знак іти геть. Хлопці забрали все, навіть несписані
