«кар’єристка» якось запропонувала: «Говорімо краще “професійне зростання”, бо слово “кар’єра” звучить так, ніби ми хочемо йти по трупах». Скромно просуватися вперед – ось найвища мета. Мимоволі це підштовхує до мисленнєвої пастки про небезпеку владолюбства. Робити кар’єру – жінки цього не хочуть/не повинні. Так і наполегливі жінки тамують жагу до влади та прагнення кар’єри через страх видатися черствими й холодними. Вони цілий вечір радяться про те, як найкраще замаскувати власну жагу до кар’єри, щоб не нашкодити стандартному кліше жіночності та ніжності. Коли ж опиняються позаду своїх колег-чоловіків, то вважають, що їх дискримінують. Дійсно, доброї посади вони в кращому випадку прагнуть упівсили, пригальмовуючи через страх залишитися на самоті дорогою вгору. Дають шлях іншим, переважно чоловікам, або ж терпляче вичікують, зберігаючи вірність своєму шефу. Вони самі переводять стрілки на запасний шлях, а переповнені щастям, отримують премію за вірність.
Багато жінок, які мають чудові шанси на підвищення, почуваються настільки сильно прив’язаними до фірми чи свого шефа, що не наважуються на зміни. Вони вдячні за добре ставлення і вірять у синицю в руці.
Тримай свої ідеї при собі!
Жінки часто дотримуються правил гри і вкрай рідко запитують про їхні передумови. Без жодної критики вбудовують себе в систему усталених правил. Навіть маючи сумнівний зміст, більшість правил спрямовані саме на те, щоб повернути жінок до закріпленої за ними ролі.
Хто ж постійно дотримується правил, той не може брати участі в їх формулюванні. Тож ви мало що зможете змінити чи зрушити з місця. Лише той, хто вибудовує власні, зручні правила гри, твердо крокує своїм шляхом. І тоді ми самі вигадуємо ролі, які інші для нас розігрують. Тільки ті, хто наважується заявити: «Це старе правило, яке мені не підходить, я спробую щось нове», – і після цього діє, зможуть утілити в реальність гарні ідеї. Жінки не навчилися самостійно визначати міру того, наскільки інші мають право втручатися в їхнє життя. Через страх розпоряджатися іншими вони відмовляються від того, щоб самостійно визначати свої прагнення. «Нова жінка» теж зостається слухняною. Пута її дитинства глибоко врізаються в шкіру: вона ввібрала в себе правила, норми і традиції матері та бабусі. І така жінка намагається дотримуватися цього, навіть якщо з її життям та сучасним баченням власної ролі воно не має нічого спільного. Вона далі втискається в корсет старої ролі, навіть якщо поверх нього збирається носити нову сукню. «Тримай при собі власні пропозиції, інші все одно знають краще за тебе. Ти тільки осоромишся». Уже саме бажання змінити чи проігнорувати правила гри спричиняє відчуття провини. Влада для жінки – це майже завжди щось таке, за що соромно. Типовий приклад – Петра. Вона часто їздить із друзями на велосипеді, добре знає місцевість, але ніколи не пропонує нового маршруту. Вона боїться, що інші (в основному її супутники чоло�
