відмовляються від влади й незалежності.
Петра довго чекала цієї нагоди. Нарешті вона отримала згоду шефа на участь у семінарі про нову комп’ютерну програму. Час теж підхожий, хоча б тому, що в суботу Кляус має опікуватися їхньою спільною трирічною донькою Штефані. Із захопленням вона повідомляє Кляусу, що їй нарешті пощастило. Звісно, Петра сподівається, що й він радітиме, адже сам знає, наскільки важливе для неї підвищення кваліфікації. Однак його коментар приземляє її: «Радий за тебе, та все ж сподіваюся, що ти запитала свою маму, чи зможе вона приділяти тобі час щосуботи». Петру немов оглушили, слова застрягають у горлі. А її мама тут до чого? Кляус коротко і ясно дає зрозуміти, що збирається грати щосуботи у сквош. Йому ж треба розслабитися, до того ж він дуже тішиться, що після такого довгого часу йому вдалося відірвати свого друга Петера від його дружини. Тож він абсолютно не готовий відмовитися від власних планів.
Петра втрачає самовладання, впадає в паніку, бачачи, як тануть її шанси на участь у семінарах. Окрім того, шеф уважатиме її ні на що не спроможною. Місяцями жалітися, і на тобі – типово по-жіночому, коли випадає нагода, дати задню. Почервонівши, Петра випорскує гнів назовні. Сльози розмивають її туш, голос зривається. Кляус пускає в хід усі засоби: «Ти б себе зараз бачила – який жахливий вигляд ти маєш, коли розігруєш усю цю виставу». Петра вилітає з кімнати, іде у ванну, визнаючи власну поразку. У чомусь він таки має рацію: він працює цілий тиждень, а вона хоче звалити на нього щосуботи дитину – опікою це аж ніяк не назвеш. Вона вагається між відмовою від підвищення кваліфікації й виходом (знову попросити маму), а також відчуттям, що найкраще втекти від усього, далі від чоловіка, який тільки те й робить, що підводить її.
Петра потрапила в пастку. Вона хоче, щоб Кляус рахувався з її професійними амбіціями, визнавав їх та підтримував. Однак, коли розпочинає з ним серйозно говорити, щоб захистити свої інтереси і змусити його в разі потреби пристати на її побажання, щоразу почувається маленькою, безпорадною дівчинкою. Жінка вперто тупає ногою, плаче й повністю втрачає контроль над собою. Не дивно, що він перемагає: по-батьківському взявши над нею опіку, пояснює їй власне бачення справи й робить те, що хоче ВІН. Наприкінці таких дискусій, які постійно повторюються, вона найбільше прагне розлучення. І в той самий момент, коли хоче його кинути, прагне йому подобатися. Петра видається собі якоюсь божевільною: начебто воліє піти, але боїться, що він її покине. Можливо, за цим і криється причина, що він не бажає бачити її такою страшною й заплаканою. Боязнь бути покинутою сильніша за бажання піти самій.
Страхи, які заважають жінкам розкрити свій потенціал, не завжди є глибинними. Нерідко це, на перший погляд, безневинні шаблони, які заганяють у рамки думки та дії.
Сам термін «незалежність» може набути негативного відтінку й завести в мисленнєву пастку. Дуже часто ми ставимо між ним та
