одні, ідуть за власними інтересами, аж поки не вступають у сталі стосунки і стають матерями. Спочатку вони ще вірять, що можуть утримати власну свободу, але зрештою входять у стару усталену роль. Щоправда, жінки стали більше сперечатися через розподіл хатніх обов’язків, але все одно вважають себе відповідальними за домашнє вогнище та дітей, навіть якщо деякі чоловіки сьогодні й справді миють підлогу чи проводять час із дітьми. Коли треба знайти няньку, то цим займається жінка, потрібна допомога по господарству – її шукає жінка, і коли чоловік йде за покупками, то список продуктів усе одно складає дружина.
Коли ж мова заходить про важливі питання, як-от купівля нового авто чи переїзд до іншої квартири, тут тон задає чоловік.
Уявіть собі, що ви малими кроками таки спонукаєте свого партнера до співвідповідальності: даєте йому список телефонів нянь і просите зателефонувати та про щось домовитися. Нагадуйте йому кілька разів, навіть якщо це видаватиметься дивним, що саме він найматиме няню. Складіть разом із ним список покупок, аж поки він сам не навчиться цього робити!
Водночас візьміть і на себе відповідальність за важливі рішення: перерахуйте свої критерії до вибору авто і запропонуйте йому на вибір дві моделі. Уявіть, що ви просите його переїхати заради вашої професії до іншого міста!
Ця мисленнєва пастка може ховатися й за такими нижченаведеними фразами: «Чоловік дбає про власний імідж. Я почуваюся впевненішою, сильнішою та рішучішою, коли маю підтримку чоловіка. Мої вміння швидше визнають тоді, коли я буду одружена. Жінку в міцних руках сприймають серйозніше за одиноку».
Чоловік – це захист від жіночої професійної діяльності та нападів інших. Тобто він уособлює безпеку в житті.
Наскільки жінки здатні заглиблюватися в думки, що їм потрібен чоловік, демонструє приклад Дженніфер. Її мисленнєва пастка така: «Сама я не зможу». Дженніфер перекладачка, уже 15 років одружена з Тімом. Має трьох дітей: Ніні – п’ятнадцять, Оліверу – тринадцять і Сабріні – дев’ять років. П’ять років тому вони купили будинок із садом на околиці невеличкого міста. Для кожної дитини Дженніфер не брала післяпологову відпустку більше «стандартних» шести тижнів. Коли народилася Сабріна, Дженніфер, щоправда, хотіла піти в декрет на півроку, однак через три місяці знову вийшла на роботу, адже її фірма потребувала заміни. Жінка довго працювала на неповну ставку й повернула собі нормальну кількість робочих годин лише тоді, коли діти стали самостійнішими.
Дженніфер щаслива у своєму домі, вона насолоджується садом, щойно повертається додому. У політичній партії вона ще з 1968 року, тож незадовго після переїзду її партійні колеги запитують, чи продовжуватиме вона активну діяльність. Її завжди цікавила політика, а робота дарувала чудові можливості налагоджувати зв’язки. Окрім того, вона відчуває щодо себе
