вибору. Якщо це був солдат, йому каюк – навіть карлик не міг би протиснутися крізь крихітне віконечко. Якщо не відчинить, то приверне до себе зайву увагу, лишаючись у туалеті. Підліток скинув із себе свою в’язничну робу, зв’язав її у невеликий вузлик і викинув із вікна. Потім висмикнув м’яку шапку з кишені свого костюма і насадив її на голову перед тим, як відчинити двері. Якийсь чолов’яга відштовхнув його і почав скидати штани іще до того, як Владек вийшов.
Потрапивши в коридор, Владек почувався, як на сцені, жахливо виділяючись у своєму старомодному костюмі – ніби яблуко серед купи апельсинів. Він вирушив на пошуки іншої вільної вбиральні. А коли знайшов, то замкнувся зсередини і витягнув конверт із банкнотами по п’ятдесят рублів, закріплений у рукаві. Відтак повернувся в коридор, надибав найбільш переповнений вагон, який тільки зміг знайти, і зачаївся в кутку. Деякі чоловіки грали у пристінок на кілька рублів. Владек колись часто перемагав Леона, коли вони грали в цю гру в замку, і йому захотілося приєднатися, однак він боявся, що цим приверне увагу до себе. Згодом Владек зауважив, що один із гравців постійно перемагає. Придивившись уважніше, він незабаром второпав, що той махлює.
Один із гравців, який втратив значну суму, вилаявся і вийшов із гри, коли програв усі гроші. Владек відчув тепло його важкої дублянки, коли той сів поруч із ним.
– Вам сьогодні забракло удачі, – зауважив Владек.
– Це не удача, – заперечив гравець. – Я б зумів перемогти тих селюків, але в мене скінчилися гроші.
– Ви не хотіли б продати кожух?
Гравець витріщився на Владека.
– Ти не можеш собі цього дозволити, малий.
Та Владек по голосу чоловіка збагнув, що той не проти.
– Я б узяв не менше, ніж сімдесят п’ять рублів.
– Можу дати сорок, – запропонував Владек.
– Шістдесят, – сперечався гравець.
– П’ятдесят, – наполіг Владек.
– Ні. Шістдесят – найменше, на що погоджуся, бо свого часу заплатив більше сотні.
– Мабуть, це було давно, – зронив Владек.
Він не хотів ризикувати витягувати більше грошей із конверта в рукаві, позаяк це привернуло б непотрібну увагу до нього. Він торкнувся коміра одяганки і недбало заявив:
– Ти заплатив за нього забагато, друже. П’ятдесят рублів – і ні копійки більше.
Владек піднявся, ніби з наміром піти.
– Стривай, стривай, – змирився гравець. – Гаразд, віддам за п’ятдесят.
Владек витягнув із кишені брудну червону банкноту й обміняв її на кожух. Він був завеликий для підлітка, майже сягав землі, але це було саме те, що треба, щоб прикрити його кепський костюм. За кілька секунд він побачив азартного гравця, який повернувся у гру і знову програв. Так він затямив два уроки: ніколи не грай, якщо не маєш шансу виграти; і завжди будь готовий зупинитися, щойно досягнеш межі можливостей.
Владек
