дивне випробування перші десятеро; три було «так», сім – «ні». Пройшли випробування двадцять; вісім було «так», дванадцять – «ні». Юстин відчував, як наростає хвилювання; він стояв сорок восьмим, перед ним до жаби вирушив Акір, і, скуштувавши його кров, жаба відразу ж повідомила:
– Так.
Акір був сімнадцятим із тих, хто вирушив праворуч.
Юстин вирушив до лікаря сам – стражник просто йшов поруч. Юстин простягнув руку з уже підсмикнутим рукавом; лікар, добряче вже втомлений, полоснув ланцетом, але Юстин не відчув болю. Липкий жаб’ячий язик був зовсім близько; Юстинова кров, рубіново-червона, закапала в таз, бризки полетіли на штани – жаба не відразу знайшла язиком краплю, що летить. Нарешті прийняла кров і проковтнула; Юстин чекав. У залі залишалися тільки він – і наляканий хлопчик за його спиною (не беручи до уваги, зрозуміло, лисого, лікаря, стражників і жаби).
Лікар заліпив Юстинову руку пластирем.
Жаба мовчала. Навколо було дуже тихо. Навіть хлопчик не схлипував.
Жаба мовчала. Юстину вперше стало страшно в цій залі – страшно по-справжньому.
Лисий – від нього пахло солодкувато і неприємно – витягнув із майже порожнього глечика напівздохлого придавленого домохранця. Юстин гидливо відсторонився; домохранець був непритомний, шість його ніжок безсило теліпалися, коли лисий тряс приманкою перед напівприкритими очима жаби.
– Нажерлася, – пошепки сказав хтось із охоронців.
Лисий кинув непритомного домохранця назад у глечик. Витягнув іншого – теж прим’ятого, але він іще подавав ознаки життя. Юстин був уражений – як він бере таку гидоту руками?!
Новий домохранець мляво пискнув. Жаба розплющила очі.
– Так, – глухо сказав довгий рот.
І Юстина підхопили за плечі і підштовхнули до отвору дверей праворуч.
Їх набралося дев’ятнадцятеро – тих, смак чиєї крові оцінений був жабою як «так». Серед нещасних – чи щасливчиків? – опинились і Акір, і огрядний юнак, який під час випробування знепритомнів, і хлопчик, допроваджений до тварюки останнім.
Тепер із ними поводились якщо не шанобливо, то принаймні чемно. Повели до лазні, потім нагодували ситно і смачно; коли Юстин отримав назад свою одіж, вона виявилася випраною й висушеною. Одягнені в усе чисте, зі свіжими пластирами на руках, відібрані жабою щасливчики – чи все-таки нещасні? – виявилися замкненими в просторій, багато прибраній кімнаті, де підлогу замість соломи встеляли килими, а вздовж стін замість лавок височіли перини з подушками.
Ніхто ні про що не говорив – не вистачало сил. Товариші по нещастю – чи по удачі? – повалилися на перини і довго лежали мовчки, дивлячись у підлогу і в стелю, за півгодини не було сказано ні слова – однак ніхто не спав.
Нарешті мовчання порушив огрядний юнак зі слабкими нервами.
– Мене скоро заберуть звідси, – сказав він, ніби продовжуючи давно розпочату розмову.
Ніхто
