блідіший за непропечений млинець і часто глитав, смикаючи шиєю.
– Отже, – Звор зупинився. – Отже, хто з вас не хоче бути князем? Хто не хоче доводити своє право на трон? Підведіться!
У Юстина затремтіли коліна.
«Відпустіть, мене чекає дід, ярмарки ще не скінчилися, мені потрібно додому…»
Усі ці слова мали бути сказані саме тепер, Юстин мусив устати – і голосно сказати їх в обличчя полководцю, якій наказав викувати на своєму шоломі сталеві вуха, щоб будь-який солдат у бою міг бачити його і рушати за ним…
Рипнула лава.
Але ніхто не підвівся.
«Він гарний», – сказала Аніта далеко-далеко, давним-давно.
Падали яблука в траву. Погойдувалися кетяги черешні; мелькали в гілках круглі п’яти.
«Я ходила через скельце до Звора в парк. Один раз із ним говорила… У нього справді великі вуха. Але він усе одно красивий…»
Юстин лежав без сну, закусивши зубами подушку.
Коли вкладалися на ніч, Арунас сказав йому ніби ненароком:
– Ти один тепер знаєш, де я гроші зарив. Так що коли недорахуюся…
Юстин не зрозумів:
– Що?
– Гроші під ялинкою, – жорстко сказав Арунас. – У мене вдома, в селищі. Так ти врахуй – лише ти знаєш…
Юстин довго дивився на нього. Потім відвів очі; не знайшов навіть, що сказати. «Подавися ти своїми грошима»? Принизливо.
Юстин знав, що Арунас хоче бути князем більше за всіх. І огрядний Фрол хоче бути князем більше за всіх, і кожен із них хоче бути князем, а на шляху до трону стоять ні багато ні мало – вісімнадцять інших претендентів, вісімнадцять братів…
Юстин лежав, закусивши подушку, і думав про Аніту.
Це була ніби ниточка між ним – і Звором. Вухатий теж бачив Аніту, нехай і одного разу. Може, він її пам’ятає…
Може, ставши князем, Юстин поверне Аніту?
Його кинуло в піт. Від частих ударів серця підстрибувало простирадло, яким він був укритий. Він подякував долі за те, що в нього вистачило розуму не відмовитися від боротьби за трон – спонукання це було слабкістю, боягузтвом.
Що таке князь? У своєму князівстві князь може все. Може, наприклад, розшукати чаклуна, вимагати від нього, щоб знайшов Аніту… Та якщо Юстин стане князем – із якого дива Господарю Колодязів відмовляти йому?!
Юстин розтиснув зуби, випускаючи край подушки. У роті стояв смак полотна і пір’я; Юстин подумав, що на шляху його до трону – і до Аніти – стоять вісімнадцятеро.
– …Ну ж бо! Іди! Іди, скотино, вперед!
Це було останнє випробування. У критому возі їх привезли на велике поле, обнесене свіжим парканом. У центрі стояло на підвищенні самотнє крісло для Звора. Біля воріт була конов’язь, до неї були прив’язані дві шкапи – старі, худі, з розбитими копитами, але під хорошими бойовими сідлами.
– Уперед!
Свист батога.
