сам сказав про це Звору. Ти сам зрозумів сенс цього жорстокого, не сперечаюся, вчинку… Хто говорив тобі, що бути князем – просто?
– Ніхто не говорив, – сказав Юстин, раптово відчуваючи повний спокій. І – порожнечу.
Господар Колодязів знову ступив уперед – і одним рухом перемістився через усю кімнату, опинившись просто перед Юстином:
– Ти боїшся. Ти злякався. Ти, як дитина, яка вперше побачила лікаря.
– Я не боюся, – сказав Юстин, розуміючи, що бреше.
– Зараз вирішується, бути тобі князем чи черв’яком. Мертвим черв’яком. Думай.
Юстин перевів погляд на вікно. За парчевими портьєрами позначились обриси веж на сіріючому небі, потьмяніла зірка, що всю ніч дивилась у вікно.
Трояндовий запах розтанув, змінившись запахом сирості. Мокрого каменю.
– Я подумав.
– Ти готовий?
– Ні, – сказав Юстин. – Я не буду.
– Не будеш князем?
– Не буду людиною, в чиїй душі побував чужий. Не буду підставкою для червоного шовкового прапорця. Не буду вбивцею своїх братів…
– Значить, ти мертвий. Коваль Арунас – князь.
– Нехай так, – сказав Юстин.
І нічого не відчув.
У кінці галереї стояв стражник. Юстин відсахнувся; стражник насторожився, але Юстина не помітив.
Ранковий вітер був несподівано холодним. А може, холодним було дихання ями, в яку Юстин нестримно падає?
Він повернувся в княжі покої. Звор передбачив усе – біля кожних дверей поставив варту. Князю, що спочивав на перині, вона не була помітна, але ось утікач, який шукає шляхи до порятунку, не міг відшукати ні мишачої норки, ні щілини. Навіть камінний димар було перегороджено ґратами.
Юстина трясло. Від думки про відкритий двобій із вартою довелось відмовитися – він не настільки спритний і хитрий, щоб напасти зовсім беззвучно, а значить, відразу вдарять на сполох. Утім, думав Юстин, якщо через півгодини вихід не буде знайдено – не минути битви. Краще загинути в поєдинку, ніж чекати розвінчання, таємної страти в якомусь темному казематі.
– Звор, – шепотів Юстин, обхопивши себе за плечі. – Але Звор!.. Усі брати-бастарди – Акір, Флор, Миха, той хлопчисько – всі вони мертві, мертві…
Він розумів, що Звор діє бездоганно правильно. Від такого розуміння хотілося лізти на оббиту шовком стіну.
Господар Колодязів уже передав Вухатому, що Юстин не годиться в князі? Якщо так, то де ж варта? Якщо ні – чого він чекає? Світанку?
На важких дверях не було замків. Юстин не міг навіть зачинитись у кімнаті, прожити в облозі кілька зайвих годин…
Може, він справді злякався, як дитина, побачивши лікаря? Може, ще не пізно все повернути?
Юстин узявся за комір сорочки. Але Звор, Звор… Юстин зберігав би вірність Звору і без прапорця… Зберігав би, життя б віддав за величного воїна; ще вчора ввечері він був у цьому абсолютно впевнений – до того, як дізнався правду про долю братів-бастардів… Але раптом
