і неголосно перемовлялися. – Хлопці з УБН4 спустять воду, візьмуть зразок – і чувак спалився.
– Він завжди може відбрехатися, буцімто хтось перед ним зайшов у туалет і спустив наркотики в унітаз, – відповів Макдональд. Роздратування в його голосі наростало. Він не хотів це обговорювати – йому потрібно було щось робити, хай навіть він чітко усвідомлював, що пасажири досі тягнуться вервечкою з літака й багато хто з них з неприхованою цікавістю поглядає на екіпаж літака і стюардес, що скупчилися біля дверей туалету. Екіпаж, зі свого боку, чітко усвідомлював, що занадто відверті дії можуть спровокувати пробудження бабая-терориста, який нині міцно засів у підсвідомості кожного пасажира літаків. Макдональд знав, що правда на боці штурмана і бортінженера, розумів, що наркотики, швидше за все, у пластикових пакетах, на яких лишилися відбитки пальців того козла. І все одно в голові, не замовкаючи ні на мить, лунав сигнал тривоги. Щось було не так. Щось всередині нього волало «Шахрай! Шахрай!», наче цей хлопець з місця 3A був аферистом з річкового судна, який заховав у рукаві купу тузів і готовий їх усі викласти.
– Він не робив спроб злити воду, – сказала Сюзі Дуґлас. – Навіть кранів у раковині не відкривав. Якби відкривав, ми б почули шум повітря. Я щось чула, але…
– Іди, – обірвав Макдональд і різко перевів погляд на Джейн Дорнінґ. – Ти теж. Ми самі впораємося.
Густо почервонівши, Джейн відвернулася, готова піти геть.
А Сюзі тихо сказала:
– Джейн його вирахувала, а я побачила у нього під пахвами горби. Гадаю, ми залишимося тут, капітане Макдональд. Якщо ви захочете оголосити нам догану за порушення субординації, що ж, воля ваша. Але запам’ятайте: ви можете облажатися і зіпсувати УБН чималу оборудку.
Їхні погляди схрестилися, метаючи блискавки.
– Ми з вами відлітали сімдесят чи вісімдесят рейсів, Мак. Я хочу бути вашим другом, – сказала Сюзі.
Макдональд дивився на неї ще якусь мить, а потім кивнув.
– Гаразд, можете залишитися. Але відступіть на крок назад до кабіни, обидві.
Він зіп’явся навшпиньки, подивився назад і побачив, що кінець черги щойно перемістився з туристичного до бізнес-класу. Лишилося дві, можливо, три хвилини.
Він повернувся до представника компанії «Дельта», який стояв біля люка і пильно до них придивлявся. Мабуть, він відчув, що щось коїться, бо дістав рацію з чохла і тримав її напоготові.
– Скажи йому, щоби прислали сюди митників, – тихо звелів Макдональд, звертаючись до штурмана. – Трьох чи чотирьох. Озброєних. Негайно.
Штурман пропхався крізь чергу пасажирів, з легкою посмішкою роздаючи направо і наліво вибачення, і тихо перемовився з представником. Той підняв рацію і так само тихо щось у неї сказав.
Макдональд (котрий за все життя не вводив у свою систему нічого міцнішого за аспірин, та й той лише зрідка) повернувся до Діра. Його губи стислися в тонку білу смужку, що нагадувала шрам.
УБН – Управління боротьби з наркотиками.
