віконницями. І так триває довго-довго, поки ґазди вирішать, де мають закласти постійну оселю для сім’ї і для роду.
Але довговічного дому – не просто для спання чи для прихистку, не лише на якийсь час – чоловік потребує тільки з жінкою. Між самотнім вигнанцем чи мандрівним пастухом, що веде своє життя згідно з рухом стад, і людиною з жінкою існує така різниця, як між світом, який взагалі не думає про завтра і раніше чи пізніше може бути покараний мандрівною долею, і таким, що хоче заснувати завтра і післязавтра. Нехай би навіть у вигнанців винищили їхні роди, але залишились би чоловік і жінка – то був би початок нового людства. Їм достатньо себе. Потрібна їм лише хата, не тільки як пристановище, але й як тіло та образ роду. Це підвалина і дах життя аж до гробу, а після смерті – для поколінь роду. Як на сміх у нас труну називають домовиною, а той, хто збудував хату на слідах Ісусових і жив на тих слідах так, як треба, той має надію, що після смерті на нього чекає не безпритульність, не вигнання, а дім. Але, як і кожен, хто пам’ятає про блукацьку долю людини, мешканець Верховини залишиться обережним і уважним, навіть коли живе в найбільш захищеній і зручній хаті. Це помітно і з самого вигляду хати, і за її обжитістю. Тому, якщо його запитати, чи добре йому живеться, чи здоровий, він відповість не інакше, як «наразі добре, наразі здоровий».
Те, що має довго тривати, довго постає. Хай нас не дивує, що з побудовою нової хати ніхто не поспішає.
Про саме місце – придатне, добре, благословенне і призначене для будови – перші звістки подають домашні тварини, корівки і ґазди-карлики мурашки. Тож треба уважно придивлятися, в яких місцях худоба любить відпочивати або де гніздяться мурашники, бо там є добре місце для хати. А тоді ще на цьому місці нехай сам ґазда або тесля розпалить ватру і засне біля неї: якщо сни добрі, милі й погідні, особливо як сниться худоба, то це є радісним підтвердженням, що знайдено місце, вказане святою силою.
І тоді на тому місці закопують хрест зі смеречини, освячений і обкурений кадилом.
Для спорудження хати, ще задовго перед тим, як її ставити, вибирали круглі колоди однакової довжини й товщини, що показніші, то краще. Та не в тому річ, що дерево добре вже через саму товщину. Важливо, щоб воно було родом зі здорового, сухого ґрунту, як то кажуть, «густорічне», тобто зі щільними річними кільцями. Ці колоди часом корують відразу, але частіше розтинають їх поздовжньо такими, як є. Такі розрізані навпіл стовбури, з одного боку округлі, а з другого пласкі, звуться протесами. Колись їх – зазвичай відразу після того, як зрубали, і на тому ж місці – розколювали навпіл сокирою і мозольно обтесували, поки не стануть гладенькими. Щойно віднедавна їх розрізають пилою, сперши насторч на трачку, таким чином, що один робітник стоїть нагорі, а другий внизу. Хоча це вже одна з перших ніби-машин, розмірений, але не такий монотонний, як у машинах, ритм пили все ж співає трохи інакше пісню хвали людині; ту, чиї хвацькі ноти закінчуються відмовою,
