та української мов. Після передчасної смерті іспанки Санчі вихованням Ноель займалася чешка Гата, яка вчила її чеської мови, розповідаючи казки та різні приказки, співаючи чеських пісень. Там, у Борках, Ноель навчалася української мови, пізнаючи на емоційному рівні національні звичаї і традиції, адже вона на Волині перебувала лише до п’ятирічного віку. Батько про себе й не нагадував, бабуня хворіла і незабаром померла, тому дядько Еугеніо змушений був забрати свою небогу до Іспанії. На той час Естрельїта, так її називав дядько, встигла засвоїти з допомогою суворої і пильної французької гувернантки Ґортензи, яка жила з нею в Борках, французьку мову, що і визначило місце подальшого навчання і перебування. Пансіон при католицькому монастирі Нотр-Дам де Сіон на іспансько-французькому пограниччі заховав Кармен-Естрельїту на доволі довгий час. Зате яку освіту, яке виховання здобула дівчинка в цьому пансіоні!
Із особливою вдячністю згадувала потім Наталена Королева ту атмосферу навчання і відпочинку, яку витворювали черниці-наставниці дівчаткам із благородних родин. Мови, малярство, музика, історія, теологія, філософія, верхова їзда, танці, шляхетні манери, придворний етикет – чого тільки не навчали в пансіоні! Для допитливої Естрельїти особливо праглося то побігати в розкішному монастирському саду, то усамітнитися у багатій бібліотеці монастиря, де вона поринала в глибини історії, релігії, філософії, культури народів і цивілізацій. Особливий дар вихованка пансіону виявила до вивчення мов. Крім поглибленого вивчення французької та рідної іспанської, студіює англійську і німецьку мови, ретельно вивчає латинську та грецьку.
Незабутнім враженням для десятирічної дівчинки, яка тільки того світу й бачила у похмурих покоях старої пані в Борках та в монастирській школі-пансіоні, стала поїздка зі своєю молоденькою тітонькою Інес та її чоловіком, арабістом і археологом доном Лоренсо, до міста Аахена, до Рима і нарешті, в 1899 році, на батьківщину – в місто Бурґос.
У колишньому французькому «місті Карла Великого», а тепер німецькому Аахені, Естрельїта зустріла під час прогулянки в міському парку кайзера Німеччини Вільгельма ІІ, якому відмовилася дарувати квіти, як це робили традиційно місцеві діти, та ще з викличною гордістю заявила, що вона прибула з Франції: «Ми там кайзера не маємо…».
Нарешті – давно вимріюваний Рим, зустріч із улюбленим дядечком Еугеніо, латинські слова служби Божої, які, як відчула Естрельїта, викликають асоціації з героїчним минулим іспанського народу, відроджують в її уяві образи предків та їхні діяння, бо це «мова її далеких, дуже далеких предків». На все життя запам’ятає те, що тут, у Римі, заповість її опікун, священник Еугеніо:
– Коли життя розділить нас, будемо далеко один від одного, знай, знайдеш мене завжди, коли прийдеш ранком на першу службу Божу. Доки житиму – вона буде завжди молитвою за тебе.
Коли
