правлячи за основу їхніх провин або переваг. А також злобу тих, яким би я відмовив у слушності, і пиху тих, за ким би я визнав слушність. Отак я б викопав прірву. Але я пригадав батькову мудрість.
Це діялося тоді, коли, завоювавши нові території, він лишав на них, бо там ще панував неспокій, полководців, які мали підтримувати губернаторів. Подорожні, що ходили з тих нових провінцій до столиці, прийшли й попередили батька:
– У такій-то провінції, – розповіли вони, – полководець образив губернатора. Вони вже не розмовляють.
Прийшов до батька й чоловік з іншої провінції:
– Пане, губернатор ненавидить полководця.
Ще з іншої прийшов третій чоловік:
– Пане, там благають твого посередництва, щоб вирішити велику суперечку. Полководець і губернатор судяться між собою.
Батько спершу вислухав розповіді про причини сварки. Ті причини щоразу були очевидні. Хтось зазнав таких-то образ і вирішив помститися за них. Там були тільки ганебні зради й непримиренні судові суперечки. Викрадення і образи. І завжди, як видавалося, є той, хто має слушність, і той, хто завинив. Але ті оповідачі втомили мого батька.
– Я маю кращу роботу, – сказав він мені, – ніж слухати про їхні дурнуваті сварки. Вони виникають на всій території, від краю до краю, щоразу різні, а проте однакові. Яким дивом я щоразу обираю губернаторів і полководців, які терпіти не можуть одне одного?
Коли тварини, яких ти заводиш до стайні, мруть одна за одною, не думай про них, щоб знайти причину зла. Подумай про стайню і спали її.
Отож батько підкликав посланця:
– Я неясно визначив їхні повноваження. Вони не знають, хто з них має перевагу над іншим на бенкетах. Вони злобно поглядають один на одного. Обидва йдуть наперед аж до миті, коли треба сідати. А вже тоді брутальніший із них або хитріший займає місце. А другий ненавидить його. Присягає собі, що буде не таким дурним наступного разу і прискорить крок, щоб сісти першим. А згодом, звичайно, вони викрадають одне в одного жінок, крадуть худобу, ображають один одного. Це тільки пусті балачки, але вони варяться в них, бо вірять у них. Але я вже не чутиму галасу, який вони здіймають.
– Ти хочеш, щоб вони любили один одного? Не кидай їм ані грана влади, яку треба було б ділити. Нехай один служить другому. А другий нехай служить імперії. Тоді вони любитимуть одне одного й підтримуватимуть, разом будуватимуть.
Отож батько жорстоко покарав їх за марний гармидер їхніх сварок:
– Імперії, – казав він, – немає діла до ваших скандалів. Полководець безперечно має коритися губернаторові. Отже, я покараю губернатора за те, що не вмів командувати. Й покараю полководця за те, що не вмів коритися. І раджу вам мовчати.
І на території від краю до краю люди примирилися між собою. Вкрадених верблюдів повернули. Дружин-перелюбниць простили або прогнали. Кривди виправили. Той, хто корився, був облещений
