ту планету. Я не люблю прибирати тон мораліста. Але про небезпеку баобабів знають так мало, а ризики, яких зазнає недбайливий на астероїді, такі великі, що цього разу я зроблю виняток і позбудуся своєї стриманості. Я кажу: «Діти! Стережіться баобабів!» Саме з метою попередити моїх приятелів про небезпеку, поряд з якою вони, як і я, ходять віддавна, навіть не здогадуючись про неї, я так ревно працював над цим малюнком. Наука, яку я даю, варта докладених зусиль. Ви, може, запитаєте: «Чому в цій книжці немає інших малюнків, не менш величних, ніж малюнок баобабів?» Відповідь дуже проста: я намагався малювати, але в мене не вийшло. А коли малював баобаби, мене надихало чуття нагальності.
Розділ VI
Ох! Маленький Принце, мало-помалу я зрозумів отак твоє мале і сповнене смутку життя. Ти давно вже не мав ніякої іншої розваги, крім змоги милуватись, як сідає лагідно сонце. Я дізнався про цю нову подробицю вранці четвертого дня, коли ти сказав мені:
– Я дуже люблю дивитись, як сідає сонце. Ходімо гляньмо, як воно сідає.
– Таж треба зачекати.
– Чого?
– Зачекати, щоб сонце сідало.
Спершу ти дуже здивувавсь, а потім нестримно розреготався. І сказав:
– Я й досі думаю, ніби я в себе!
Справді. Коли в США полудень, сонце, як знають усі, у Франції вже сідає. Було б досить мати змогу добутись до Франції за хвилину, щоб бачити, як заходить сонце. На жаль, до Франції дуже далеко. А на твоїй маленькій планеті тобі досить переставити стілець на кілька кроків. Ти милувався призахідним сонцем щоразу, коли хотів бачити його…
– Одного дня я бачив, як сонце сіло сорок чотири рази!
А трохи згодом ти додав:
– Знаєш… коли страшенно сумно, я люблю дивитись, як сідає сонце…
– Отже, того дня, коли сорок чотири рази сіло сонце, тобі було страшенно сумно?
Але Маленький Принц не відповів.
Розділ VII
П’ятого дня, знову-таки завдяки баранцеві, мені розкрилася таємниця життя Маленького Принца. Зненацька, без вступу, немов після довгих мовчазних роздумів, він запитав:
– А якщо баранець їсть кущі, то їсть і квіти?
– Баранець їсть усе, на що натрапить.
– Навіть якщо квіти мають колючки?
– Так, навіть квіти, які мають колючки.
– Тож навіщо тоді колючки?
Я не знав. Я тоді щосили намагався відкрутити один надміру затягнутий болт авіаційного мотора. Я мав чим перейматися, бо аварія, як я бачив, виявилась надто тяжкою, а мізерні рештки питної води спонукали боятися ще гіршого.
– Навіщо ж колючки?
Маленький Принц, поставивши запитання, вже ніколи не зрікався його. Мене дратував неподатливий болт, і я бовкнув, аби сказати що-небудь:
– Ті колючки – непотріб, це лише злоба, притаманна квітам!
– Ох!
Та,
