style="font-size:15px;"> 15
По-справжньому хмаритися почало відразу після полудня, і за хвилину до п’ятої, коли Рута повернулася додому, на небі майже не залишалося просвітів. Тільки над самим горизонтом у покошланих, набряклих вологою хмарах зяяла вузька розколина, забарвлена у пурпуровий і золотавий кольори.
Роззувшись, дівчина безшумно пройшла коридором і зупинилася на порозі зали.
Батьки чекали на неї. Григір, склавши руки на грудях, застиг упівоберта біля вікна. Вочевидь, щойно повернувся з роботи, бо й досі був у шерстяних штанах і світло-блакитній сорочці. Хоча він і не був гладким, округлий живіт перевалювався через туго затягнутий пояс – завдяки мутнуватому світлу, що прорізалося крізь хмари, це особливо впадало в очі.
Рута окинула поглядом його згорблену постать і на мить відчула щось схоже на жаль. Батько здавався сумним і цілковито розбитим. Дівчина раптом осягнула, на що він перетворився за вісім років, які минули після смерті Дем’яна. Таке враження, ніби простір, що він займав, увесь цей час неухильно звужувався. Григір майже нікуди, крім церкви, не ходив, на роботі ні з ким не спілкувався, навіть удома здебільшого сидів у спальні та читав релігійні брошурки. Довжелезні вісім років світ довкола нього стискався, і Рута нарешті помітила, що він і сам всихається. Вона побачила кілька нових зморщок на щоках, перші сиві пасма на скронях. Блідо-рожева з цятками лупи шкіра голови просвічувала крізь поріділе волосся.
Батько не дивився на неї.
Спідлоба зиркнувши на матір, дівчина сердито зціпила зуби.
Аміна підпирала шафу, переводячи погляд із чоловіка на доньку. На чверть хвилини у повітрі повисло напружене мовчання. Рута відчувала, що батьки сперечалися й не завершили – якийсь час після того, як прочинила двері квартири, вона чула їхні напружені голоси, та щойно зрозумівши, що донька вдома, батьки принишкли.
– Присядь. – Аміна кивком голови вказала на диван.
Рута спершу хотіла її проігнорувати, але потім, зрозумівши, як неймовірно втомилася, вирішила, що нічого не станеться, якщо вислуховуватиме їх сидячи. Вона встигла ступити лише два кроки до дивана, коли батько повернувся до неї обличчям, і дівчина, перелякано вирячившись, позадкувала. Його лицьові м’язи безперервно рухалися. Водянисто-сірі очі випирали з-поміж запалених повік, гримаса на обличчі то з’являлася, то зникала, так наче щось боролося в його заіржавілому, сточеному виразками болю мозку. Нарешті обличчя застигло перекошеним, і Григір хрипко відкарбував:
– Шльондра. – Очі були сірі, неначе вода. Він виставив перед собою вказівний палець: – Шльондра!
Рута отетеріла. Григір шарпнувся до доньки, проте Аміна заступила йому шлях:
– Тихше. Ми ж домовлялися.
І тоді голосом, схожим на той, що видає загнана у глухий кут тварина, Григір загорлав:
– Ні про що ми не домовлялися! Заткнися! Подивись на неї! – Фрази були немов удари батога, Рута після кожної щораз більше зіщулювалася. – Глянь, до чого ти довела! Ось плоди твого виховання! А я ж попереджав, казав тобі, що
