він “Зірка Заходу”. Коштовність належить знаменитій кіноакторці міс Мері Марвелл. Цікаво було б порівняти обидва камені».
Жінка замовкла.
– Épatant! – пробурмотів Пуаро. – Поза всяким сумнівом, це щирісінька вигадка. – Він повернувся до Мері Марвелл. – І ви не боїтеся, мадам? Невже вас не мучать погані передчуття? Невже не хвилюєтеся, що коли зведете сіамських близнюків докупи, одразу нізвідки вигулькне китаєць і – hey presto!19 – забере їх назад у Китай?
Пуаро говорив із усмішкою, але я відчув, яка серйозність бриніла в його голосі.
– Я не вірю, що діамант леді Ярдлі може красою зрівнятися з моїм, – відказала міс Марвелл. – Зрештою, мені цікаво подивитися й переконатися на власні очі.
Не знаю, що на це мав сказати Пуаро, бо в ту мить двері розчахнулися, і в кімнату рішуче увійшов вродливий чоловік. Це був справжній романтичний герой, від чорних хвиль пишного волосся до кінчиків модних шкіряних черевиків.
– Я ж казав, що наздожену тебе, Мері, – видихнув Ґреґорі Рольф. – І от я тут. Ну, і що ж мосьє Пуаро каже про нашу проблемку? Що це якийсь розіграш? Він згоден зі мною?
Пуаро стримано всміхнувся до знаменитого актора. Кумедно, якими несхожими були ці двоє чоловіків.
– Розіграш чи не розіграш, містере Рольф, – сухо сказав детектив, – але я порадив мадам, вашій дружині, не брати із собою діамант у гості до Ярдлі у п’ятницю.
– Цілковито поділяю вашу думку, сер. Я вже казав це Мері. Та ба! Це ж жінка, і хіба вона потерпить, щоб інша мала на собі гарніші коштовності, ніж вона?
– Не мели дурниць, Ґреґорі! – різко кинула міс Марвелл, але щоки її спалахнули.
Пуаро стенув плечима.
– Мадам, я дав вам пораду. Більше нічого не можу зробити. C’est fini20.
Він вклонився і провів обох гостей до дверей.
– О la la, – сказав Пуаро сам до себе, вертаючись у крісло. – Histoire des femmes!21 Хороший чоловік, усе зробив правильно. Tout de même22, який невихований. Страшенно.
Я поділився з Пуаро тим, що згадав про Рольфа, і він закивав на мої слова.
– Я так і думав. Усе-таки в цій історії криється щось цікаве. З вашого дозволу, mon ami, я піду подихаю свіжим повітрям. Дочекайтеся мого повернення, благаю вас, я не гулятиму довго.
Я вже був закуняв у кріслі, аж тут у двері постукала пані, в якої ми винаймали квартиру.
– До мосьє Пуаро прийшла ще одна леді, сер. Я сказала їй, що пан вийшов, але вона каже, що зачекає, бо приїхала здалеку.
– О, запрошуйте її сюди, місіс Мерчісон. Можливо, я чимось зможу їй допомогти.
За хвилину відвідувачку провели до мене. Я впізнав її, і мені перехопило подих. Портрет леді Ярдлі не раз траплявся мені на очі у світській хроніці, тому я добре знав це обличчя.
– Прошу, сідайте, леді Ярдлі, – підсунув я стільця. – Мій друг Пуаро вийшов, але запевнив мене, що невдовзі повернеться.
Вона
Хутенько (
Це все (
Жіночі історії (
Та все ж (
