стоячи у воді по пояс, відчайдушно боровся з чорним ведмедем. Схоже було, що звір напав зненацька і мав усі шанси на перемогу – чоловік, здавалося, втрачав останні сили.
Чорний ведмідь барибал (або, як їх називають індіанці, мусква) не такий страшний, як гризлі чи сірий ведмідь Скелястих гір. Його звичайна їжа – рослини й комахи, але барибал, коли голодний, так само дуже небезпечний і цілком може напасти на людину. Майже двометровий ведмідь вирізняється величезною силою: зі сталевими пазурами і великими сильними зубами, здатними перегризти залізну штангу, він стає навіть для озброєної людини смертельно небезпечним супротивником.
Якщо якийсь безталанний мисливець потрапить у сталеві обійми барибала, то буде вмить розчавлений сильними лапами, а якщо й зуміє вирватися, то увесь подертий і понівечений величезними гострими кігтями. Рани, що їх заподіяв барибал, завдають нестерпного болю, дуже повільно гояться і залишають жахливі рубці.
Вершники побачили, як чоловік у воді відбивається від величезного барибала довгим мисливським ножем, при цьому заледве утримуючи рівновагу через сильну течію й потроху відступаючи назад. Було видно, що людині загрожує смертельна небезпека, якщо тільки вона оступиться і впаде: тоді ведмідь неминуче проломить їй череп своїми величезними пазурами.
Трапери й агент, узявши карабіни напоготів, голосно загукали, відвертаючи увагу ведмедя на себе. Барибал помітив їх, миттю облишив свою жертву і жваво побрів до берега. На диво швидко вибравшись із води, він почав наступати на вершників.
Найближче до нього був Джон Мексім, який ледве встиг повернути свого коня, щоб уникнути смертельних пазурів барибала. Викрутившись, агент вистрілив звірові просто в роззявлену пащу. Цей постріл майже впритул розламав ведмедю щелепи і на якусь мить зупинив його розлючений біг, але цього було досить, щоб брати трапери скинули на приціл рушниці й випустили у барибала кулі, що прошили його наскрізь. Спливаючи кров’ю, чорний ведмідь важко повалився на землю.
– Здохни! – вигукнув Гаррі й ще раз вистрілив звірові в голову. – Оце так страховисько! Ніби сам біс у нього вселився. Я немало ведмедів уклав за своє життя, але такого скаженого ще не зустрічав! Зате м’ясо, напевно, у нього чудове…
– Покиньте ведмедя, ходімо подивимося, що там із чоловіком, – наказав агент.
Поки вони спішувалися і прив’язували коней до дерев, чоловік, який ледь не став барибаловою здобиччю, вже обсихав на березі.
– До нас іде ведмедячий сніданок, – пожартував один із траперів.
– Не багато наїдку: он який драбинястий! – докинув інший. – Ех, невдалий вибір зробив барибал.
Врятований чоловік і справді був страшенно худий, високий і кістлявий. Обличчя було пописане глибокими зморшками, хоча тіло зберегло спритність, витривалість і, судячи з важкої боротьби з ведмедем, незвичайну силу. Вбраний цей чоловік був так, як зазвичай вдягаються ґамбусіно – мексиканські золотошукачі, хоча на вигляд важко було визначити, представником якої раси він є.
На
