націоналізм, замішаний на міжнаціональній ненависті.
Сумнівів більше не було: США не підтримають прагнення України до незалежності – її прихильники були покинуті напризволяще93.
Промова Буша відбивала погляди, наявні в Білому домі. Ніколас Бернс пізніше згадував:
Не думаю, що влітку 1991 року хтось в американській делегації допускав можливість розпаду Радянського Союзу. […] Між Горбачовим і Бушем установилися досить довірчі стосунки, ми доволі успішно співпрацювали з більшості питань, і нам дуже хотілось відвідати Київ, щоб показати наш інтерес до республік. […] Ми хотіли побачити поступовий занепад державного устрою СРСР та поступове впровадження реформ і перетворень, бо побоювалися, що коли навпростець підтримаємо національні рухи, то справа може обернутися насильством, а це послабило б контроль над ядерною зброєю в низці республік; а так нам здавалося, що плавне сповзання грає нам на руку 94.
Промова спричинила в українському парламенті змішані почуття. Комуністична більшість вітала обережний підхід Буша; демократична опозиція засудила її, як і їхні однодумці у США. Буш намагався залучити на свій бік українських американців, заявивши із трибуни Верховної Ради:
– Якщо ви бачили, як я шалено вимахую руками з лімузина, то це тому, що я подумав: а раптом хтось із цих людей, які стоять уздовж вулиць, приїхав із Філадельфії, Піттсбурга чи Детройта, де так багато американців українського походження, і стоячи тут, біля мене, слухає мої слова.
Він сподівався, що його слова, коли їх надрукують українські газети у США, викличуть схвалення його виборців. Сказати, що це була помилка, – нічого не сказати95.
Українська діаспора в Америці, обнадієна останніми подіями в Україні, не підтримувала ані Горбачова, ані українську комуністичну верхівку. Вона підтримувала Рух, і якщо Рух був чимось незадоволений, то так само була незадоволена й українська діаспора. Мало хто знав, що Горбачов переконував Буша утриматись від візиту в Київ; що йому та його команді вартувало чималих зусиль таки здійснити заплановану поїздку. У неділю 4 серпня, через три дні після київського вояжу Буша, група українців приїхала на знак протесту до Білого дому, тримаючи в руках транспаранти: «Я американець українського походження. Я не підтримую Джорджа Буша» і « Пане Буш! Незалежність України – це свобода для всіх її меншин». Після годинної демонстрації ватажки протестувальників заявили, що незадоволені діями Білому дому. Складене ними письмове звернення закінчувалося прямою погрозою, що на наступних виборах вони проголосують проти Буша: «Пане президенте, ми дійшли невтішного висновку, що в ході візиту до українського Києва ви блискуче впоралися з дорученням Горбачова. Та однаково, попри союз Горбачова і Буша, Україна стане незалежною – це така сама правда, як і те, що сонце сходить і заходить. А ми, ваші співвітчизники-американці, які під час промови нібито стояли
Bush, “Remarks to the Supreme Soviet of the Republic of the Ukraine in Kiev, Soviet Union,” August 1, 1991.
Інтерв’ю автора з Ніколасом Бернсом. Гарвардський університет, 15 червня 2012 р.
George H. W. Bush, “Remarks to the Supreme Soviet of the Republic of the Ukraine in Kiev, Soviet Union,” August 1, 1991, http://bushlibrary.tamu.edu/research/public_papers.php?id=3267&year= 1991&month=8.
