не зрозумів би, що тут діється». Якщо вірити стислому довіднику Буша, Янаєв «трохи володів англійською». Якщо це й так, то в Києві він цього не показував. Українські чиновники чудово розмовляли російською, а їхній перехід на українську мав символічне значення для республіки, що формально була суверенною.
Американці запросили українського перекладача. Крім того, на прохання української сторони, вони влаштували окрему зустріч Буша і Кравчука без Янаєва. За словами Еда Г’юетта, радянського експерта Ради національної безпеки, із радянським віце-президентом, який не говорив українською і, мабуть, не розумів більшої частини з того, що казали англійською, українські чиновники трималися так, ніби то не представник союзного центру, а «голова всесоюзної асоціації прокажених». На обіді у Кравчука Янаєв то нудився, то дратувався. Але часи змінилися: тепер центр мав розшаркуватися перед республіками, і Янаєв це розумів102.
Приблизно о 19:00 за київським часом американський борт № 1 вилетів із Бориспільського аеропорту і взяв курс на Вашингтон. Візит нарешті завершився. На довгому шляху до ядерного роззброєння була досягнута важлива віха, сформульована нова політика на основі національного самовизначення радянських республік, виражена підтримка демократії й засвідчена підтримка кремлівському колезі, який намагався втримати колишню супердержаву від розпаду. У літаку, що прямував на Москву, Янаєв і Метлок «проголошували здравиці за візит, який видався дуже успішним». Джордж Буш готувався до заслуженого відпочинку у своєму літньому маєтку в Кеннебанкпорті (штат Мен). Липень був дуже насиченим. Серпень обіцяв бути лінивим і спокійним. Однак не все так сталося, як гадалося103.
Частина II. Тривожний серпень
Розділ 4. Кримський в’язень
– Міхаіл, сподіваюся, з вами все гаразд.
Такі були перші слова уявного звернення, записаного Джорджем Бушем на міні-диктофон. У роки президентства він постійно вів аудіощоденник, якому часто довіряв помисли та почуття, приховувані від широкого загалу. Увечері 19 серпня 1991 року, під час чергового начитування, думками президент був далеко від американського узбережжя: він розмірковував про Михайла Горбачова.
– Сподіваюся, вони гуманні до вас, – вів далі Буш. – Ваше правління було напрочуд конструктивним. Вас атакували і праві, і ліві, але ви заслуговуєте на велику довіру. Наразі, чорт забирай, ми не знаємо, що діється у вашій країні, де і в яких умовах ви перебуваєте, але ми діяли правильно, підтримуючи вас; я не шкодую, що ми це робили, і, хоч у телевізорі буде повно базік, які казатимуть, що зроблено не так, усі ваші вчинки диктувались бажанням зробити свою країну кращою, сильнішою, багатшою104.
Буш обдумував день, який назвав історичним. У далекій Москві соратники Горбачова проголосили надзвичайний стан, сам Горбачов був
Beschloss and Talbott,
Matlock,
George Bush and Brent Scowcroft,
