зокрема й система зв’язку, через яку президент СРСР міг віддати команду на використання ядерної зброї. Президентська ядерна валіза на другий день буде відіслана до Москви, де вона потрапила до рук путчистів, серед яких були міністр оборони маршал Язов і начальник Генштабу генерал Михайло Моїсєєв – власники двох інших ядерних валіз. Отже, міністерство оборони ставало єдиним, хто контролював ядерну кнопку111.
Горбачов щось запідозрив, коли Володимир Медведєв, керівник його особистої охорони, приблизно о 16:45 зайшов у кімнату, де генсек читав газету, і доповів, що з Москви прибула делегація, яка хоче зустрітися з ним. До складу делегації входили голова адміністрації президента Валерій Болдін, два секретарі ЦК КПРС і командувач радянських сухопутних військ генерал Валентин Варенников. Усі, крім Варенникова, були люди перевірені, давно знайомі з Горбачовим, та президент однаково занепокоївся. Він спитав у Медведєва, як ці люди проникли на об’єкт із такою охороною. Медведєв пояснив, що в делегації був генерал Плеханов, начальник усієї служби охорони і Медведєва зокрема. Чого вони хочуть? Цього Медведєв не знав. На той час він уже розумів, що переворот набирає силу. Кілька хвилин тому, коли Плеханов тільки-но з’явився в його кабінеті та попросив, щоб приїжджих провели до Горбачова, Медведєв спробував зв’язатися з президентом по телефону. Однак лінія мовчала. «І тут я зрозумів, – написав він пізніше, – що діяли за хрущовським сценарієм. Усі лінії зв’язку були відрізані»112.
Горбачов здогадався, що пахне заколотом, коли попросив Медведєва притримати візитерів, а сам пішов до телефона. Він спробував зв’язатися з Володимиром Крючковим, який очолював КДБ і був вірним соратником Горбачова. Телефон мовчав. Мовчали й інші апарати, яких було п’ять, серед них і червоний телефон, поставлений на випадок, якби Горбачову довелося взяти на себе командування збройними силами. Розвіялись останні сумніви: це заколот. Мало того, що гості прибули сюди без запрошення, порушивши всі протоколи, вони ще й ізолювали президента від тих, хто міг його підтримати! Горбачов покликав в одну зі спалень Раїсу Максимівну, а потім дочку й зятя. Після короткої наради всі члени родини запевнили, що приймуть будь-яке його рішення. Пізніше Горбачов напише, що він твердо вирішив не піддаватися тиску й не міняти свого курсу, чого б йому це не коштувало. Момент був не із приємних. «Усі ми знали історію нашої країни, її жахливі сторінки», – згадувала потім Раїса Горбачова113.
Останнім радянським лідером, скинутим своїми ж підлеглими, був Микита Хрущов. Саме ця подія 1964 року спала на думку охоронцеві Горбачова. Хрущову пощастило: він лишився живий, йому дали піти на спочинок. Усі попередні радянські лідери, зокрема й наступник Хрущова – Брежнєв, так і померли на посаді, причому деякі – за дуже підозрілих обставин. Уперто ходили чутки, що Сталіна отруїли: незадовго до смерті
Владимир Медведев,
Медведев,
Michael Dobbs,
