продовжать путчисти виведення радянських військ зі Східної Європи, розпочате Горбачовим, чи виконуватимуть рішення договору про СНО, інші домовленості щодо ядерної зброї. Він сказав, що, поки триватиме «позаконституційне» правління, уся допомога з боку США буде заморожена, але ніяких інших санкцій, якщо нове керівництво не порушить зобов’язань перед іншими країнами, ужито не буде.
І все ж Буш дуже не хотів спалювати мости між собою і путчистами. Він знайшов кілька добрих слів на адресу віце-президента Янаєва і, попри пряме запитання від журналіста, відмовився підтримати заклик Єльцина до загального страйку. У глибині душі Буш не міг повірити, що Янаєв – реальний організатор путчу. Своїми відчуттями він поділився з канцлером Німеччини Гельмутом Колем. Буш симпатизував радянському віце-президентові, з яким спілкувався під час недавнього візиту до Москви та Києва. Повернувшись до Вашингтона й дізнавшись, що Янаєв – завзятий рибалка, він відіслав йому кілька риболовецьких приманок з особистих запасів. Він не знав, чи дійшов подарунок до адресата. На прес-конференції Буш поділився «нечітким відчуттям», що Янаєв зовсім не проти реформ, однак визнав, що його дії свідчать про інше. Проте Буш висловив припущення – і, як показав час, мав рацію, – що головні заколотники – не Янаєв, а КДБ і військові чини з табору консерваторів107.
Прес-конференцію було важко назвати успішною, про що Скоукрофт негайно повідомив президента. Журналісти були вражені стриманою реакцією Буша та порівняли її з реакцією на події на площі Тяньаньмень дворічної давності. Щось треба було робити, і то терміново. Рятуючи становище, Буш, на пораду Скоукрофта, офіційно перервав відпустку. Він зібрався покинути штат Мен прямо перед об’єктивами телекамер і відбути до Вашингтона, демонструючи в такий спосіб, що він володіє ситуацією та бере пряму участь у розв’язанні міжнародної кризи. Це змінювало картинку на телеекрані, але не сутність президентської позиції. Найбільшим завданням, про яке ані на мить не забували того дня працівники адміністрації, було зберегти суворий вигляд перед камерами, щоб не викликати в путчистів спокуси відмовитися від міжнародних угод, підписаних Горбачовим. Гельмут Коль сказав Бушу, що його хвилює, чи продовжиться виведення радянських військ зі Східної Німеччини. Те саме він почув від східноєвропейських лідерів, на чиїх територіях досі квартирували радянські війська. Сполученим Штатам та їхнім союзникам удалося отримати більшу частину з того, чого вони хотіли від Горбачова, та чи продовжать виконувати домовленості його «наступники»?108
Американські еліти ніколи не виключали можливості, що радянська політика співпраці із Заходом може виявитись швидкоплинною, і Вашингтон будував свої плани, маючи це на увазі. У січні 1991 року, прослухавши звіт ЦРУ про останні події в Радянському Союзі, держсекретар Джеймс Бейкер заявив своїм співробітникам:
“First Statement on Soviet Coup,” August 19, 1991, www.c-spanvideo.org/program/20705-1; Beschloss and Talbott,
Bush and Scowcroft,
