зондеркоманда 4-А за два дні розстріляла майже 34 000 євреїв, які мешкали в Києві. Розстріли велися серед білого дня. Нацисти вмикали музику, але патефони не могли заглушити криків жертв, і нелюдська розправа озлобила жителів міста. Це були перші дні німецької окупації та перші жертви Бабиного Яру. До осені 1943 року, коли Червона армія відбила Київ, у Яру були страчені ще 70 000 людей: радянські військовополонені, українські націоналісти, роми, заручники з цивільних, пацієнти божевілень. Відступаючи з Києва, нацисти замітали сліди злочину, викопували тіла, спалювали їх, а попіл розвіювали. Та їм не вдалося стерти спогадів із пам’яті людей, що пережили цю трагедію.
Радянська влада провела розслідування й задокументувала страти (на Нюрнберзькому процесі над військовими злочинцями йшлося про 100 000 загиблих), але початковий варіант доповіді змінили так, щоб приховати факт, що першими жертвами були євреї, а їхнє вбивство стало частиною Голокосту. Для радянської влади вони всі були громадянами СРСР без розрізнення національності. У 1966 році вийшов друком роман-документ «Бабин Яр», автором якого був талановитий київський письменник Анатолій Кузнецов, але радянська цензура вилучила з нього чверть тексту. І тільки в 1970 році, коли письменник виїхав на Захід, роман був виданий без купюр. А в 1976 році в Бабиному Яру нарешті поставили пам’ятник жертвам трагедії. Узгоджуючись із офіційною версією подій, він був покликаний увічнити пам’ять про радянських військовополонених і громадян СРСР узагалі99.
Саме перед монументом ще радянських часів Джордж Буш готувався виголосити свою промову в пам’ять про загиблих. «Подивіться уважно на цей величний монумент із бронзи та граніту, перед яким має виступати Буш, – читаємо в довіднику для журналістів. – Його вінчає фігура жінки, яка схилилася, щоб поцілувати дитину. І тільки задня частина пам’ятника показує весь трагізм і жах того, що діється: руки в жінки зв’язані за спиною».
Виступаючи перед пам’ятником, Буш подякував Україні, яка врешті дозволила виокремити жертв Голокосту із загального числа загиблих.
– Багато років трагедія Бабиного Яру залишалася невизнаною, але цей час минув, – сказав він. – Невдовзі тут буде меморіальна дошка, де чесно йтиметься про геноцид євреїв, винищення ромів, безприкладне за жорстокістю вбивство комуністів, християн – усіх, хто посмів стати проти фантазій божевільного нациста.
Так само як у Верховній Раді, Буш знайшов спосіб оцінити внесок Горбачова в переосмислення радянської історії та висловити підтримку кремлівському візаві, який переживав не найкращі часи. Він провів пряму паралель між ним і такою важливою для американської історії постаттю, як Лінкольн:
– Авраам Лінкольн колись сказав: «Ми не зможемо втекти від історії». Михайло Горбачов зробив історію правдивою.
«Мене душили сльози, коли ми підходили до пам’ятника в Бабиному Яру, де нацистські окупанти позбавили життя десятки тисяч
Anatolii Kuznetsov,
