фільму, здається, так глибоко не заглядали в ідеологічні процеси того часу: вони були щасливі від того, що весь фільм буде присвячений українській пісні, новітній пісні. І навіть те, що треба було обов’язково включити в репертуар пісню російською мовою, їх не бентежило. Бо була пісня, яка вже стала центром тяжіння фільму, була «Червона рута», яка й дала назву всьому фільму.
Під час зйомок фільму Софія Ротару відсвяткувала свій день народження, а Володимир закохався в Наталку Михайлову, студентку з Івано-Франківська, яка брала участь у фільмі як танцюристка ансамблю «Ритм».
Наступні після прем’єри місяці підтвердили, що вибір авторів фільму був як ніколи точний! Якщо висловитися в руслі соціалістичного реалізму, то «Червона рута» пройшла переможною ходою по екранах кінотеатрів від Карпат до Камчатки. Рейтингів тоді в Радянському Союзі не складали, але, без сумніву, це був найбільш рейтинговий фільм року! Варто тут зазначити й таке: саме у 1971-му на V Московському міжнародному кінофестивалі інший фільм – «Білий птах з чорною ознакою» за участю Івана Миколайчука, під час зйомок якого[5] Володимир нарешті створив остаточний варіант вірша «Червоної рути» і в зйомках якого брав участь у складі танцювального ансамблю «вітерець», отримав Гран-прі фестивалю. Така подвійна перемога двох українських фільмів вражала.
Цікаво, що саме в 1971-му на Центральному телебаченні започаткували фестиваль «Пісня року»: визначали кращі пісні за листами глядачів і слухачів. І в це коло 20 обраних, серед яких – гранди радянської пісні композитори Островський, Колмановський, Бабаджанян, Фельцман, вривається юнак із Чернівців! Коли він дізнається про перемогу, схвильовано пише Назарію про те, що пісня виконуватиметься в супроводі естрадно-симфонічного оркестру Юрія Силантьєва. Коли ж видатний диригент і улюбленець сотень тисяч телеглядачів країни Силантьєв знайомиться з Володимиром Івасюком, він у захопленні від талановитого автора й приймає рішення про те, що юного маестро треба представити багатомільйонній аудиторії, отож на сцені «Останкіна» «Червону руту» вони виконували втрьох – Назарій Яремчук, Василь Зінкевич і Володимир Івасюк. Як скромно і з гідністю він тримався на сцені, з якою пошаною сприймав оплески аудиторії, здається, він навіть соромився тієї слави, що впала на нього.
Його пропустили на «Пісню року» ще з «Водограєм» у 1972-му, а потім немовби зімкнули завісу, хоч пісні Івасюка співала вся країна, вони були в репертуарі навіть Едіти П’єхи, не кажучи вже про Кобзона, Ухнальова чи ансамблів «Песняри», «Орера» «2+1» тощо. В 1979 році разом з Назарієм Яремчуком він готував для «Песни года» написану спільно зі Степаном Пушиком річ «Я ще не все тобі сказав». Пушик згадував, як він дзвонив йому й просив замінити слово в рядку «У небі вітер та й нарвав дощу», бо для тих, хто не знає української мови, слово «нарвав» асоціюватиметься зовсім з іншою дією. Пушик запропонував таке: «У небі вітер накосив дощу».
Івасюк брав участь у епізоді «весілля» як танцюрист.
