style="font-size:15px;"> В повісті «Монолог перед обличчям сина» Михайло Івасюк чимало сторінок відводить спілкуванню матері з маленьким Володею, відтворює цілі діалоги між ними. Мама знала про все: і чому місяць світить, і чому жаба квакає. Мама, вона одна, могла пояснити, чому він, син учителів, не може вчитися абияк, отримувати трійки, а не п’ятірки.
Володя з 5 з половиною років почав відвідувати музичну школу, і цим здебільшого опікувався батько, навіть під диктування сина виконував домашні завдання в нотному зошиті. Навчання було успішне, хлопчик часто брав участь у найрізноманітніших концертах, зокрема, як талановитого юного скрипаля його включали в програми виступів для дорослих аудиторій. У 1958 році до рідного села Мамаївці (тоді – Новосілка) приїхав дорогий гість, предмет гордості всіх буковинців (та чи лише буковинців!) – відомий оперний співак Дмитро Гнатюк. З цієї важливої урочистої нагоди кіцманчани готували зустріч землякові – концерт, серед учасників якого мав бути й Володя Івасюк. На той час хлопчик перебував у санаторії в селі Щербинці Новоселицького району на Буковині. А Михайла Григоровича вдома не було – поїхав у відрядження. Довелося мамі самій їхати в Щербинці й домовлятися, щоб сина відпустили на концерт. Його відпустили на кілька днів.
Зустріч з Гнатюком справила на хлопчика величезне враження – вже будучи дорослим, навчаючись у Львівській консерваторії, він насмілився написати Гнатюкові листа, в якому висловив своє шанобливе ставлення до видатного співака. А з того пам’ятного концерту залишилася колективна фотографія, на якій є юний Володя разом з батьком.
Мама завжди залишалася ніби в тіні, була дуже скромною людиною, коректною, ненав’язливою, вона вміла розчинитися в любові до своїх близьких, піти на самопожертву заради них. Діти це розуміли. У 1960 році Михайло Івасюк отримує можливість поїхати до Ірпіня, в Будинок творчості письменників, щоб там попрацювати разом з редактором видавництва «Молодь» над підготовкою до друку свого першого роману «Червоні троянди». Це було можливо тільки в літні місяці, коли розпочнеться відпустка. Ситуація складна: поїздка й перебування в Будинку письменників відбувалося тільки за власний рахунок, а зарплата вчителя (у якого двоє дітей!) не найвища, хоча він і працював не лише в денній, а й у вечірній школі. Але йому пощастило з дружиною – вона була гарною, дбайливою господинею, отож гроші на поїздку Івасюки відклали. Проте ця проблема виявилася навіть не найважливішою – справа в тому, що Софія Іванівна чекала на третю дитину, яка мала народитися буквально через два місяці. (Оксана народилася 20 серпня). Тому батько вагався: їхати чи не їхати, чи такий уже важливий той роман, чи не впорається редактор сам? Однак дружина наполягла: їхати! І спокійно працювати! А вона впорається!
Батько писав із Ірпіня листи мало не щодня, розповідаючи про роботу з редактором, про знайомства з відомими письменниками. Якраз тоді в Ірпіні збиралися й ті, кого згодом назвали «шістдесятниками». Мама так само ретельно й систематично інформувала
