кінь. – Все одно що веселку жуєш.
– І як вона на смак? – поцікавився Чарівник.
– До речі, непогана, – зізнався Джим. – Було б її в достатку – я б на колір не дивився.
Тим часом компанія досягла краю свіжозораного поля, і Принц, озирнувшись до Дороті, оголосив:
– Ось тут ми висаджуємо рослини.
Кілька листелюдей зі скляними лопатами вийшли наперед і почали рити яму. В неї вони опустили обидві половинки Чаклуна і закидали зверху землею. Інші тим часом принесли води зі струмка і полили грядку.
– Він скоро повинен зійти, – сказав Принц. – А з часом перетвориться на пишний кущ, з якого можна буде зібрати кілька добірних чаклунів.
– Невже ви всі виростаєте на кущах? – запитав вражений хлопчик.
– Звісно, – відповіли йому. – А у вас на поверхні Землі хіба не всі люди виростають на кущах?
– Ми про таке й не чули.
– Подумати тільки! Якщо ви підете за мною в один із наших громадських садів, я розповім і покажу вам, як ми ростемо в Землі листелюдей.
Виявилося, що місцеві жителі, хоч і могли гуляти по повітрю, вважали за краще все-таки пересуватися по землі. У їхніх помешканнях не було сходинок, вони їх не потребували, але по пласкій поверхні ходили, як звичайні люди.
Маленька група мандрівників слідувала за Принцом по доріжках, часом переходячи через струмки по скляних мостах, поки нарешті не підійшла до саду, оточеного високою огорожею. Джим відмовився покинути луг, насолоджуючись травою, тому Чарівник вийшов з коляски і приєднався до Дороті й Зеба, а кошеня бадьоро почимчикувало за ними.
За огорожею рівними рядами росли дивного вигляду рослини. Їхнє широке листя, витончено вигинаючись, майже торкалося землі. В серцевині кожного красувалася красиво вбрана листелюдина. Одяг, схоже, ріс прямо на ній.
Листелюди, котрі зростали на кущах, були різного віку: від крихітного немовляти до цілком дорослих чоловіків і жінок. На кущі можна було побачити бутони, квітки, немовлят, підлітків або юнаків, але всі вони, навіть цілком зрілі, залишалися нерухомими й мовчазними, наче позбавлені життя. Тільки тепер Дороті стало зрозуміло, чому серед листелюдей вона не бачила дітей, – обставина, котра досі залишалося для неї загадкою.
– Справжнє життя для нас починається лише після того, як нас зірвуть із куща, – пояснив Принц. – Зверніть увагу на те, що всі листелюди з’єднані зі своїми рослинами стопами ніг. Досягнувши повної зрілості, вони легко відділяються від стебла й одразу починають рухатися й розмовляти. Поки вони ростуть, про них не можна навіть сказати, що вони живі, але, будучи зірваними, всі як один стають добрими громадянами.
– І скільки ви живете після того, як вас зірвуть? – запитала Дороті.
– Це залежить від догляду, – відповіли їй. – За рясного поливу, уникаючи нещасних випадків, ми можемо прожити років зо п’ять. Особисто я був зірваний шість років тому, але наша сім’я славиться довгожительством.
