впевнений, мій Принце. Свідченням цього є моє чаклунство.
У цей момент до зали вбіг якийсь чоловік і з низьким поклоном звернувся до Принца:
– У небі знову творяться чудеса, мілорде, – схвильовано доповів він.
Принц і його свита кинулися на вулицю, щоб на власні очі побачити, що відбувається. Дороті й Зеб вистрибнули з коляски і побігли слідом за всіма, і тільки Чаклун спокійно залишився сидіти на своєму троні.
Над головою вони побачили кулю. Вона висіла в повітрі нижче, ніж палаюче сузір’я шести світил, і продовжувала опускатися, але так повільно, що, на перший погляд, здавалася майже нерухомою.
Натовп затих в очікуванні. Більше їм нічого не залишалося робити, бо відірвати очей від дивного видовища було неможливо, але й прискорити приземлення кулі вони теж не могли. Земні діти нічим не виділялися в натовпі, бо на зріст були такими самими, як пересічний мешканець Землі листелюдей, а кінь залишився в палаці Чаклуна разом із Еврикою, що мирно заснула на сидінні коляски.
Повітряна куля поступово збільшувалася в розмірах, що означало: вона точно опускається. Дороті вразила холоднокровність листелюдей, бо ж її серце мало не вистрибувало з грудей від хвилювання! Куля несла з собою нового гостя з поверхні Землі, а з ним – надію на допомогу, таку потрібну їй і Зебу.
Через годину куля опустилася настільки низько, що можна було розгледіти підвішений під нею кошик. Через дві години люди внизу вже бачили голову прибульця над краєм кошика, а через три години величезна куля повільно приземлилася на заповнену натовпом площу.
З кошика вистрибнув невеликого зросту чоловічок, зняв з голови циліндр і ввічливо з усіма розкланявся. Коротун був немолодий, з витягнутою, довгою і зовсім лисою головою.
– Що? – здивовано вигукнула Дороті. – Та це ж Оз!
Чоловічок озирнувся на неї, здивувавшись, схоже, не менше за дівчинку, але одразу усміхнувся і з поклоном відповів:
– Так, люба, Оз, Великий і Жахливий, власною персоною. Ну а ти, звичайно, Дороті з Канзасу. Я добре тебе пам’ятаю.
– Хто це? Як ти його назвала? – прошепотів Зеб дівчинці на вухо.
– Це Чарівник Оз. Хіба ти про нього не чув?
Тут до Чарівника підійшов чоловік із зіркою.
– Пане, – звернувся він до незнайомця. – Що привело вас до Землі листелюдей?
– Я й не знав, що це за місце, синку, – відповідав той із люб’язною усмішкою. – Чесно кажучи, вирушаючи в дорогу, зовсім не збирався сюди прибувати. Я живу на поверхні Землі, де, з вашого дозволу, не так гарно, як усередині. Вчора піднявся на повітряній кулі, а коли став спускатися, провалився у величезну тріщину, що утворилася під час землетрусу. З моєї кулі витекло так багато газу, що я не міг піднятися знову, а потім земля над моєю головою зімкнулася. Тож я втрачав висоту доти, поки не потрапив сюди. Якщо ви мені вкажете спосіб звідси вибратися, я із задоволенням піду геть. Прошу пробачити за заподіяні хвилювання, але я не навмисне, чесне слово.
Принц вислухав його
