байдужим голосом:
– Ти й справді великий чарівник, навіть могутніший за мого Чаклуна.
– Недовго йому бути великим чарівником, – пробурчав Гвіг.
– Чому це? – здивувався Оз.
– Тому що я зупиню твоє дихання, – була відповідь. – А ти, як я зрозумів, настільки безглуздо влаштований, що не зможеш жити, не дихаючи.
Оз не на жарт стривожився.
– Скільки часу тобі на це знадобиться? – запитав він.
– Близько п’яти хвилин. Отже, я починаю. Дивись на мене уважно.
Він почав виробляти дивні рухи тіла перед носом Чарівника, але маленький чоловічок і не подумав на нього дивитися. Замість цього він розкрив свою шкіряну валізку, дістав з неї кілька гострих ножів і з’єднав їх один з одним, так що вийшла довга шабля. Залишилося прилаштувати держака, однак Оз відчув, що чари Чаклуна почали діяти й дихати йому стає дедалі важче.
Тоді Чарівник кинувся вперед зі своєю шаблюкою, розмахнувся, крутнув її разів зо два над головою і завдав потужного удару, яким розсік Чаклуна навпіл.
Дороті заверещала від жаху й закрила очі, а коли відкрила, то побачила дві половинки Чаклуна, що лежали окремо одна від одної на підлозі. Всередині в нього не було ні кісток, ні крові. У розрізаному вигляді його тіло нагадувало скибочки ріпи або картоплі.
– Що за..? Та він же овоч! – скрикнув вражений Чарівник.
– Природно, – погодився Принц. – Ми всі в цій країні – овочі, а ви хіба ні?
– Ми – ні, – відповідав Чарівник. – Люди з поверхні Землі складаються із плоті та крові. Ваш Чаклун помре?
– Звичайно. Загалом він уже мертвий і дуже скоро зів’яне. Його слід негайно висадити, щоб проросли нові Чаклуни, – пояснив Принц.
– Як же це так виходить? – запитав здивований Чарівник.
– Якщо ви пройдете зі мною в громадські сади, – відповідав Принц, – то я вам відкрию і продемонструю таємниці нашого Рослинного Королівства.
IV. Рослинне королівство
Після того, як Чарівник витер із шаблі картопляний сік, розібрав її та склав у валізку, чоловік із зіркою велів своїм людям доправити обидві половинки Чаклуна в громадські сади.
Джим, почувши, що вони направляються в сади, нагострив вуха і виявив готовність приєднатися до процесії, сподіваючись знайти там щось їстівне. Зеб опустив верх коляски і запросив Чарівника приєднатися до їхньої компанії. Сидіння було широке, на ньому могли вільно поміститися двоє дітей і доросла людина, а кошеня, коли Джим рушив із зали, стрибнуло йому на спину і зручно там влаштувалося.
Процесія повільно рухалася вулицями міста. Її очолив носій останків Чаклуна, за ним слідував Принц, потім – Джим, який тягнув коляску з мандрівниками. Цю урочисту ходу замикав натовп рослинолюдей з байдужими обличчями: не маючи сердець, вони не вміли ні усміхатися, ні хмуритися.
Скляне
