ці слова?
– Ти серйозно віриш, що бабця сховала десь тут на горищі скарб? – Оля потягла щоденника на себе.
– А чому й ні, – Анна вперто не відпускала записника. – Я думаю, що тут є підказки, треба просто уважно вчитатися, що ж там було далі.
– Вибач, дорогенька, – Ольга таки вирвала записника з рук сестри, – але навряд чи ти встигнеш за ніч.
– За яку таку ніч?
– За сьогоднішню. Бо завтра зранку я їду додому і записник забираю з собою.
– З якої це ще радості?! Ти ж казала, що сховати його хочеш. Плюс бабця Ярина…
– Я знаю, що ти хочеш сказати. І не думаю, що бабця Ярина заповідала комусь свій особистий щоденник. Тому логічно буде, що він належатиме тому, хто його знайшов. До того ж, пробач, що повторююся, але читати чужі записники таки неетично. Хоча звідки тобі знати про етику?
– Ну все! – тепер скипіла Аня. – З мене досить твоїх психів. «Подивіться на мене, я така бідна нещасна Олічка, мій бойфренд і моя сестра цілувалися…бу-бу-бу! Тепер я ображена на весь світ і буду дріб’язково мститися!»
– Я нікому не мщуся! Хоч таке розбещене і неконтрольоване дівчисько, як ти, заслуговує хоч іноді отримувати по заслугах.
– «Дівчисько»… Тобі що, сімдесят?! Не дивно, що Артур вибрав мене!
Олі забило дух, це явно був удар нижче пояса. Тим часом Аня впала на подушку і стягла на себе майже всю ковдру. Ольга теж лягла, її спроба накрити собі хоч плечі була марною. Жодна з них не могла заснути. Отак вони й пролежали майже до світанку.
Розділ 7
Наступний день не порадував теплою погодою. За вікном дріботів дощик. Вітер шурхотів деревами, наче шукав під листям сонячного проміння.
Оля розплющила очі й потягнулася. Дівчина повернула голову. Сестра зайняла майже всю постіль і мирно сопіла. Ковдра лежала між ними.
«І сам не гам, і нікому не дам», – дівчина позіхнула, поглянула на годинник і не повірила своїм очам. Вона швидко схопила смартфона до рук.
– Чорт забирай! – сподівання, що старий годинник нарешті зламався не справдилися, на екрані висвічувалося п’ятнадцять хвилин по полудню. – Проспала! – Оля скочила на ноги.
– А ти можеш просипатися тихіше? – Аня намацала ковдру і вкрилася майже з головою.
Оля хаотично пакувала речі.
– Потяг через дві години. Блін, я ж не встигну!
Аня натягла ковдру ще вище і промуркотіла:
– Не блін, а млинець. Ти ж наче в нас така вся правильна!
Оля фиркнула і знову взяла до рук телефон. Трохи повагавшись, вона набрала абонента, який нещодавно з’явився в її списку контактів.
Назар вийшов на ґанок і вдихнув повітря на повні груди. Надворі дощило, тож юнак натягнув комір светра вище і швидко перебіг від дому до літньої кухні. Баба Мотря чаклувала біля плити. Запах, що поселився в кухні, обіцяв смачний обід.
Хлопець ввічливо запитав, чим може допомогти, сподіваючись, що його допомога
