відмовлятися взяти участь;
3) написати 3 сонети, темою яких є освідчення в коханні спочатку капелюхові, потім краватці, а далі – капцям партнера;
4) пари будуть визначені шляхом жеребкування;
5) переможців визначатиме сама іменинниця, вона ж і єдина, хто звільняється від участі в конкурсі.
Неважко здогадатися, що переможцями було визнано нас із Германом Гуґо Зіґфрідом Ґарольдом, хоча написані нами сонети навряд чи надаються до друку навіть із самокритичною метою. Уже хоча б через те, що слово «капелюх» у нас обох римувалося із «твоїх вух», «краватка» із «шоколадкою», а «ноги», – правильно, – з «дороги». Писати сонети німецькою мовою, у вибраному товаристві німецьких філологів і філологинь, після добрячої порції німецьких сардельок і французького вина, для філолога українського – справа, скажу я Вам, далеко не розважальна.
Так Крісті досягнула першого, як їй на той момент здавалося, успіху. Тішачись власною геніальністю, а ще більше – телепатичною схожістю думок і образів, ми провели решту вечора у жвавому обговоренні того, чи подобається мені у Фрайбурзі (тема не менш універсальна, а головне, набагато ширша, ніж безсмертна тема погоди).
Розмореність липневого вечора, майстерно засмажені сосиски, вино й екзотичний десерт робили свою справу. Мені дедалі більше подобалося те, що мене оточувало. І навіть почало здаватися нормальним, що всі розмови точилися довкола семінарських занять із поетики і важливості метафори в пізнього Ґьоте. Я готова була змиритися і з тим, що ніхто з німців та німкень, із якими мені пощастило познайомитися протягом півторарічного мого перебування в цій країні, не здогадалися почати розмову з чогось іншого, крім запитання, чи подобається мені Німеччина, німці, німецька мова, німецька кухня, німецька ментальність. Треба віддати належне моєму співрозмовникові, він припустив таку можливість:
– Тебе, напевно, всі про це питають. Але чи не все одно, про що ми зараз будемо говорити?
– Усе одно, – сказала я, і це справді було все одно. Теплий літній вечір закликав розслабитися і ні про що не думати, я поступово напивалася і розуміла, що подобається цьому хлопцеві зовсім не моє опанування структурою німецького речення, хоча він уже втретє робить мені за це комплімент, а мені – зовсім не його опанування технікою написання сонетів, хоча я вже двічі йому про це сказала. Ми продовжували жваву бесіду, тему якої, я підозрюю, Герман Гуґо Зіґфрід Ґарольд зараз може відтворити настільки ж погано, як і я. Зрештою, тема й не мала нічого спільного з тим, про що думав кожен із нас.
Ці думки було озвучено рівно через тиждень, коли ми повернулися після багатогодинної прогулянки лісом із такою ж багатогодинною розмовою, тривалість і жвавість якої не заважала їй бути саме настільки позбавленою найменшого змісту, як це буває тільки із свіжозакоханими. Тобто – цілковито.
Під час цієї прогулянки ми зустріли дивного чоловіка, брудного й обдертого,
