align="center">Закінчення початку
Якщо Ви думаєте, що ця історія закінчилася саме так, то помиляєтесь. Адже навіть якби вона закінчилася подібним чином у житті, то такого аж ніяк не могло б статися в літературному творі. «Щасливі випадки для літератури нецікаві», – писав маловідомий фрайбурзький автор, навряд чи відкриваючи щось нове уважному поціновувачеві белетристики. Чи читали Ви колись цікавий роман, повість чи хоча б оповідання, в якому кохання не лише було б взаємним, доречним і вчасним, а й закінчувалося б щасливо? Я вже не кажу про випадок, у якому воно взагалі б не закінчувалося. Мені такі твори не траплялися.
Тому не могло цього трапитися і в нашому з Германом Гуґо Зіґфрідом Ґарольдом фон Драхенфельдом випадку.
Проживши разом трохи більше ніж три тижні, ми вирішили зачекати з одруженням. І зовсім не через те, про що Ви подумали. А тому, що для оформлення документів на шлюб мені потрібно було одержати довідки:
а) із міського ЗАГСу м. Львова, яка б засвідчила мій цивільний стан;
б) районного ЗАГСу м. Львова за місцем прописки, яка б ще раз засвідчила мій цивільний стан;
в) із ЖЕКу м. Львова за місцем прописки, яка підтвердила б наявність останньої;
г) із районного відділу міліції м. Львова, яка б підтвердила незаплямованість моєї репутації перед органами охорони правопорядку;
ґ) із міського ВВІРу, яка б підтвердила згоду останнього з фактом залишення мною країни;
д) завірену в нотаріуса письмову згоду моїх батьків на одруження;
e) переклад усіх вищезазначених документів німецькою мовою і завірення цього перекладу нотаріусом;
є) дозвіл українського консульства в Німеччині на одруження української громадянки з підданим ворожої нам у минулому країни.
Навіть мій свіжозакоханий стан не позбавив мене легкої депресії в ті моменти, коли я уявляла, як оформлятиму все це, який у мене буде при цьому настрій, яким серйозним стане це випробування для мого бажання вийти заміж і под. Уже не кажучи про те, скільки часу мені довелося б провести у Львові, займаючись залагодженням усіх цих формальностей. Тому ми просто продовжували жити разом, відклавши формальності на майбутнє.
Таємниці і вазонки
У Германа була якась таємниця. І полягала вона не лише в тому, що він не міг спокійно заснути в кімнаті, колір штор у якій видавався йому надто яскравим або недостатньо вишуканим. І навіть не в тому, що якість посуду, із якого Герман їв, більше впливала на його настрій і процес травлення, аніж якість самої їжі. Герман відчував у житті якусь приховану трагічність, що нависла над усіма нами, а в першу чергу – над ним самим, небезпеку, з огляду на яку неможливо просто жити, потрібно постійно пам'ятати про те, що рано чи пізно, сподівано або зненацька, незважаючи на вік, стать чи якісь інші ознаки, з кожним із нас обов'язково трапиться щось жахливе. І це не мусять бути якісь страшні катаклізми –
