style="font-size:15px;"> Клубочок перетнув нам дорогу. Ми мало не врізалися в нього і різко зупинилися – мотор заглух. Замість того, щоб злякатися, він заговорив скоромовкою:
– Одного разу я подумав, на що схожий автор прози, так? І мені здалося: на рожеву мишу. Істота дивна, цікава, безстрашна і полохлива, завжди на межі паніки і правди, зради і вірності.
– Наклеп! – скривилася Рожева Миша.
– А рожевий колір тому, – тривала скоромовка, як ні в чому не бувало, – що таких мишей не буває…
– Як не буває? А я? – здивувалася Миша.
– … і я вирішив, – торочив Клубочок Слів, – написати про рожеву мишу книгу, тобто в загальному про самого себе. І ось що вийшло: книжка про мінливість краси і потворності, висока серія і покопатися ти… ти… ти…
– Повіяв вітер, і останні слова зовсім зіпсувалися, – сказала я, сумно дивлячись услід Клубочку Слів.
– Я буду з тобою судитися! – люто погрозила Миша кулаком у бік Клубочка Слів. У неї з рота навіть вилетіла слина сказу.
Шофер, проклинаючи все на світі, насилу завів мотор, і ми поїхали далі.
– І як же ви тут живете? – поцікавився Клоп у таксиста, бачачи муки Миші й бажаючи змінити тему.
– Ми не живемо, – покосився таксист на Клопа, – а потопаємо у вічності.
– А чому, вибачте, у вас іржава машина?
– Тому що ми потопаємо у вічності, – ображено відповів шофер.
За проїзд до центру міста він взяв із нас сімнадцять дірок, але Матіас додав йому ще пару дірок за мимоволі завдану образу.
– Але як ми знайдемо наших батьків? – вилазячи з машини, сказала Маринка. – Тут стільки людей!
Розділ 3
ГОТЕЛЬ «МОРЗІРКА»
– Не тільки людей! – видивлялася по сторонах Діана.
По центру міста йшли, їхали, над центром міста летіли, кружляли, ширяли всілякі тварі. Крім людей, було багато гібридів. Риби, схожі на людей, і люди, схожі на змій, людиноподібні жаби, вовкисобаки. Сурмили, задерши хоботи, слони. Було шумно, як на турецькому базарі. Шмигали крокодили. Скакали верблюди. Траплялися маленькі і напівмаленькі тварини: кроти, хом’яки, козенята… Проїхали макаки в шоломах на спортивних мотоциклах. Зустрічалися рідкісні тварини. На перехресті, наприклад, ми побачили сімейство медоїда. Медоїди – зухвалі. На наших очах батько-медоїд відібрав у леопарда авоську з купленим у крамниці м’ясом.
– Для початку знімемо готель, – сказала Рожева Миша. – Раз у вас є місцеві діри…
– Трохи, але є, – уточнив ощадливий Матіас.
– Це дуже небезпечне місто, – сказала Рожева Миша. – Воно не призначене для туризму. Тут не люблять тих, хто, як ви, потрапили сюди без запрошення від місцевого начальства.
– Взагалі-то, – заперечив Едвард, – місто спочатку було задумане, як райське місце.
– Так,
