ти плачеш, я не повинен плакати ні за яких обставин!
– Хіба тобі не шкода тата?
– Звичайно, шкода. Але що я про нього знав? – закусив він губу. – Значить, така доля.
– Я ненавиджу тебе! – закричала я на Клопа. – Доля? Що це? Дурне слово!
Клоп майже силою взяв мене за руку:
– Батьки не потрібні до тієї хвилини, поки вони є. Але ми не пропадемо! Мій тато був багатим. Від нього мені з Маринкою щонебудь перепаде. Ми з тобою виживемо, даю слово!
– Мені ніхто не потрібен, крім мами і тата. Кращих у світі мами і тата…
– Ти обіцяла: ми одружимося! Маринка буде жити з нами!
– Божевільний! – вирвалася я. – Не хочу я тебе! Хочу маму і тата!
– Відчепись від неї! – крикнула Маринка. – Пішли краще кинемося зі скелі!
Вона схопила брата за сорочку і потягла з кімнати. Матіас схопився з дивана і закрив тілом двері дитячої. Він повірив, що сестра з братом кинуться зі скелі.
– Я сподіваюся, що ми їх знайдемо, – раптом сказав він.
– Тіла приб’є до берега? – запитав Клоп.
Я знову розревілася.
– Ні… Зовсім не те… – похитав головою Матіас, – Але це таємниця, я повинен подумати…
– Яка ще таємниця? – запитала Маринка.
– Таємниця життя і смерті, – тихо сказав Матіас.
– Вона вам підвладна? – втупилася в нього Маринка.
– За ідеєю, вона повинна бути підвладна людям. Але люди зайняті війною і всякою поганню. А цим ніхто ще серйозно не зайнявся.
– Крім нас, філософів, – заперечила Маринка.
– Чому ти називаєш себе філософом? – насупився Матіас.
– Мені подобається це слово… – пояснила Маринка. – І потім я читала «Критику чистого розуму» Канта. Кілька сторінок…
– Зрозуміло! – обірвав її Матіас. – Але філософи нині практично скінчилися, а таємниця смерті залишилася… Зрештою, ви можете спочатку жити у мене на острові, – продовжував він. – Це такий мирний острів! Недарма до мене на острів приїжджають відпочивати найкращі футболісти світу, найкращі монархи і диктатори, найкращі музиканти і письменники…
– Мені зараз не до письменників, – розлютилася я.
– Але пожити тут? Це такий мирний острів! Я подарую тобі всю дитячий одяг з дитячої кімнати! Там є найпрестижніші бренди!
– Не хочу! – відрізала я. – Ви обіцяли знайти мені моїх батьків!
– У мене є план. Не будемо втрачати надії. Надія – ось чим відрізняється людина від тварини!
– Дурниця, – заявила Рожева Миша. – Я теж харчуюся надією. Не кормом єдиним!
– Мені так шкода твого тата, – раптом глибоко зітхнула Діана, гладячи мене по голові. – Адже він такий хороший! Такий добрий! Такий… такий…
– Мама – теж, – уточнила я.
– Ну, так… Але тато… він такий привабливий!
– Так, твій тато Особлива Думка був класним, – сказав Клоп. – Без одного
