разі, ми зараз у глухому куті, – сказала я. – Мені все це набридло, – звернулася я до Клопа.
– Хвилиночку! – сказав Клоп. – Давай для початку я всетаки прикінчу цю заборонщицю!
Депутатка знову заканючила.
– Клопе! Накажи зв’язати мене! – заявила я.
– Ти чого? Хіба тебе це не надихає? – здивувався Клоп. – Ти сама говорила, що дорослі – нудні люди. Навіщо їх жаліти?
– Я виходжу з гри! – сказала я, не вдаючись у подробиці. – Я не хочу бути піратом!
– Ось як! – насупився Клоп.
Я розуміла, що він заради мене затіяв захват яхти. Кохання, на жаль, здатне на все.
– Ти впевнена?
– Вельми впевнена, – сказала я, для солідності вживши слово вельми.
Клоп приставив пістолет до своєї скроні:
– Ви мені набридли! Я йду з життя, щоб не втратити обличчя.
– Стій! – сказала я, виступаючи вперед. – Ти мені потрібен. Залишся!
– Правду кажеш?
Я кивнула.
– Я тобі потрібен! – Клоп підняв руку з пістолетом і вистрілив у небо. У мене від пострілу заклало у вухах.
– Ми з тобою одружимося? – запитав Клоп.
– Гаразд!.. Але не сьогодні! – прочищала я пальцями вуха.
– Пообіцяй вийти за мене заміж!
– Ну… Обіцяю…
Він зрадів, узяв і викинув пістолет – далеко в море! Хоча дорослі були ще зі зв’язаними жовтою мотузкою руками, вони відразу повеселішали. Якось непомітно вони розв’язали зубами одне одному руки.
– Мені сподобалася твоя гра, – серйозно сказав Матіас і потиснув Клопові руку.
– Увага! – раптом у повній ейфорії закричав дядько Юра. – Це був іграшковий пістолет! Команда була попереджена! Ми вирішили з Клопом вас трішечки полякати!
Він обняв Клопа і залився сміхом:
– Яблуко від яблуні… га-га-га!.. – Колишній бандит і син бандита разом від захвату впали під стіл.
– Та ну вас, пустуни! – полегшено розсміялася моя мама. Слідом за нею розсміялася Юля. Із зеленої вона ставала зелено-рожевою, як пастила. Навіть мій тато хихикнув миролюбно. Всі веселилися, і тільки Матіас зберігав похмурий німецький вигляд, але і він не стримався – теж зареготав.
– Це що у вас тут була за стрілянина? – піднялася на палубу Рожева Миша і зупинилася в дверях.
– Миша, що розмовляє! – втупившись у неї продовжував реготати дядько Юра. – Не може бути! Я після цієї стрілянини, мабуть, збожеволів!
Мій тато знову взявся за чорну ікру.
– Все ж таки наша краща за іранську, – сказав він мамі, уминаючи ложками відразу з трьох ваз.
– Ікряний патріот! – усміхнулася мама.
– Даремно смієтеся! – строго сказала Рожева Миша дядькові Юркові.
– Відчепись! За тобою плаче мишоловка! – замахав на неї руками дядько Юра.
– Вона – іграшка з майбутнього, – пояснила я.
– Я
