– я витріщила на нього очі.
– Ну, ще раз! – попросив він.
Я подумала з хвилину і знову махнула рукою, як шаблею. На цей раз його рука виявилася твердою. Моїм пальцям стало боляче.
– Ой! – знову скрикнула я, на цей раз від болю. – Так ви хто?
– Я можу бути як людиною, так і примарою, – спокійно відповів Матіас. – Іноді зручно бути безтілесним. Іноді краще бути людиною. Наприклад, коли ведеш машину і тиснеш на газ. Машина краще слухається людини, ніж примари.
Я продовжувала зі страхом стежити за ним.
– Привиди тобі ще знадобляться, – запевнив мене Матіас із доброзичливою усмішкою: – Особливо ті, хто люблять надію… Вважай, що я твій привид.
– Зрозумійте, я жодного разу в житті не бачила таких… як ви…
– Зараз не час боятися привидів, – Матіас подивився на годинник.
– Але як ви стали напівлюдиною-напівпривидом?
Матіас насупився:
– Не дитяча це історія. Мені треба повірити в тебе, щоб розповісти.
– Гаразд. Не будемо втрачати часу, – погодилася я. – Час шукати маму і тата.
– Я ще візьму з собою вертолітника.
– Американця Едварда?
– Так. Він дуже ефективний привид!
Розділ 10
ДЕХТО
Через сорок п’ять хвилин темрява в центрі залу стала поступово розсмоктуватися. Освітилися червонуватим світлом сходи, що ведуть до нижнього майданчика. На майданчику виділилися ковані чорні двері. Це були двері… ліфта!
Ліфт – але куди?
Ми всі, з зібраними речами, Маринка – з зеленим рюкзачком, вже стояли перед ліфтом. Це був великий вантажний ліфт із кнопками, що світяться, і скляною кабіною.
Матіас натиснув на кнопку, і ми стали швидко, з пронизливим свистом, спускатися. Діана заплющила очі. Маринка прикрила долонькою рот.
– Маринко! – несподівано згадала я свою розмову з дядьком Юрою. – А в тебе є менс?
– Ти хоч знаєш, про що питаєш? – подивилася на мене Маринка.
– Не дуже. Це що, гірше сексу? Ми тут можемо загинути, а я так і не дізнаюся, що таке менс!
– Я дам тобі філософське визначення менсу. Але як-небудь іншим разом, – строго сказала Маринка. – Зараз займаємося вивченням підводного світу.
Едвард жваво усміхався, підслуховуючи нашу розмову. Ліфт вирвався з підземелля і пішов глибоко під воду. Клоп дивився, як за стінами ліфта виникають і рояться якісь дивні видіння.
– Я колекціоную видіння, – пояснив Матіас. – Тут у підводних клітях у мене є цілий музей людських видінь.
У цей момент якісь скелети стали стукати в нашу кабіну, трясти її й дряпати вікна. Вигляд у них був далеко не завжди дружній.
– Не хвилюйтесь! Це тільки бачення, – сказав Матіас. – Вони небезпечні тим, хто в них вірить.
– Це сни? – посірів Клоп, ухиляючись від простягнутої руки скелета, яка дивним чином просунулась до нас
