ми почули, що полковник лежить хворий в ліжку. А ще через півроку, – тобто за півроку до того часу, про який я зараз пишу, – міледі одержала листа від одного вельмишановного пастора. Він сповіщав їй про дві дивні сімейні новини. По-перше, що вмираючи полковник простив свою сестру, по-друге, що він простив і всіх інших і прийняв свою смерть дуже повчально. Я сам (незважаючи на єпископів і пасторів) маю щиру повагу до церкви, але в той же час твердо переконаний, що високоповажний Джон постійно перебував у полоні диявола і що останній огидний вчинок у житті цього підлого чоловіка був той, що (з дозволу сказати) він обдурив священика.
Ось, коротко, і все, що я розповів містерові Френкліну. Я помітив, що він слухає дедалі уважніше і що розповідь про те, як сестра відмовилась прийняти полковника в день народження його племінниці, здавалось, вразила містера Френкліна, немов постріл, що влучив у ціль. Хоч він і не признався, але я побачив досить ясно по його обличчю, як це розтривожило його.
– Ви розповіли все, що знали, Беттередж, – зауважив він. – Тепер моя черга. Але, перш ніж розповісти вам, які відкриття зробив я в Лондоні і яким чином був замішаний у цю справу з алмазом, мені хочеться знати ось що. По вашому обличчю видно, мій старий друже, що ви нібито не зовсім розумієте, до чого веде наша розмова. Чи, може, мене обманює ваше обличчя?
– Ні, сер, – відповів я. – Моє обличчя, в усякому разі в даному випадку, говорить правду.
– Ну, то я постараюсь, – сказав містер Френклін, – переконати вас розділити мою точку зору, перш ніж ми підемо далі. В мене виникли три серйозні запитання, зв’язані з подарунком полковника в день народження моєї кузини Речел. Слухайте мене уважно, Беттередж, і перелічіть по пальцях, якщо це допоможе вам, – сказав містер Френклін, з деяким задоволенням показуючи цим свою далекоглядність, що нагадало мені ті далекі часи, коли він був ще хлопчиком. – Перше запитання: чи був алмаз полковника предметом змови в Індії? Друге запитання: чи змовники перебралися слідом за алмазом полковника в Англію? І третє запитання: чи знав полковник, що виникла змова навколо алмаза, і чи не зі злим наміром залишив він у спадщину неприємності і небезпеку своїй сестрі через її невинну доньку? Ось що я хочу знати, Беттередж. Не лякайтесь!
Добре йому було попереджати мене, коли я вже перелякався.
Якщо він мав рацію, в наш спокійний англійський дім раптом увірвався диявольський індійський алмаз, а за ним змова живих шахраїв, кинутих на нас помстою мерця. Ось яким було наше становище, яке відкривалось мені в останніх словах містера Френкліна! Хто чув щось подібне в дев’ятнадцятому столітті, завважте, у вік прогресу, в країні, що користується благами британської конституції! Ніхто ніколи не чув нічого подібного, отже, ніхто не може цьому повірити. А проте я продовжуватиму свою розповідь.
Коли ви несподівано злякаєтесь до такої міри, як злякався я, цей переляк неодмінно відіб’ється на вашому шлункові. А при такому становищі ваша увага буде відвернута, і ви почнете соватись на своєму місці. Я мовчки завовтузився на піску. Містер
