в покійної місіс Беттередж були ці неоціненні якості?
– У покійної місіс Беттередж було багато вад, сер, – сказав я. – Одна з них, – якщо ви дозволите назвати її, – полягала в тому, що вона ніколи не говорила до ладу. Моя дружина швидше скидалась на муху, аніж на жінку, – вона ні на чому не могла спинитися.
– Вона була б саме по мені, – зауважив містер Френклін, – я також ні на чому не спиняюсь. Беттередж, ви стали ще дотепнішим, ніж раніше. Ваша донька згадала про це, коли я розпитував її детально про фокусників. «Тато вам усе розповість, сер. Він зовсім незвичайна людина для своїх років і висловлюється знаменито» – власні слова Пенелопи; при цьому вона божественно почервоніла. При всій своїй повазі до вас я не втримався від того, щоб… А втім, це дрібниці; я знав її ще дитиною, і вона не стала від цього гіршою для мене. Будемо говорити серйозно. Що робили ці фокусники?
Я був не зовсім задоволений своєю донькою, – не через те, що вона дозволила містерові Френкліну поцілувати себе: містерові Френкліну це дозволено робити, – але за те, що вона змусила мене повторяти цю безглузду історію. Однак що ж було діяти, довелося знову переказати всі обставини. Веселість містера Френкліна зникала в міру того, як я розповідав. Він сидів, насупивши брови і смикаючи себе за бороду. Коли я скінчив, містер Френклін повторив два запитання, які головний фокусник поставив хлопчикові, – здавалось, для того, щоб краще зберегти їх у пам’яті.
– «Цією дорогою, а не іншою приїде сьогодні англієць? Чи має англієць це при собі?» Я запідозрюю, – сказав містер Френклін, виймаючи з кишені запечатаний маленький пакуночок, – що це означає ось цю річ. А річ ця, Беттередж, – знаменитий алмаз мого дядька Гернкасла.
– Великий боже, сер! – вигукнув я. – Яким чином потрапив до вас алмаз нечестивого полковника?
– Нечестивий полковник у своїй духівниці заповів свій алмаз у подарунок моїй кузині Речел у день її народження, – відповів містер Френклін, – а мій батько, як виконувач духівниці нечестивого полковника, доручив мені привезти його сюди.
Якби море, що тихо плескалось по Тремтливих пісках, раптом перетворилося на моїх очах у суходіл, – навряд чи здивувало б мене більше, ніж слова містера Френкліна.
– Полковник заповів алмаз міс Речел? – вигукнув я. – А ваш батько, сер, виконувач духівниці полковника? Ну, готовий битись об заклад на що завгодно, містере Френклін, що ваш батько не захотів би доторкнутись до полковника навіть щипцями!
– Сильно сказано, Беттередж. Що поганого можна сказати про полковника? Він належав до вашого часу, а не до мого. Розкажіть мені, що ви знаєте про нього, а я розповім вам, як мій батько став виконувачем його духівниці і ще про дещо. Я зробив у Лондоні деякі відкриття з приводу мого дядька Гернкасла і його алмаза, які здаються мені досить потворними, і я хотів би знати, чи підтверджуєте ви їх. Ви назвали його щойно «нечестивим». Покопайтесь у своїй пам’яті, старий друже, і скажіть мені – чому?
Бачачи,
