дощенту, щезла майже безслідно, стає нам ясною лють австрійських німців з приводу целійської гімназії34. О так! Хто обпікся на гарячому, той дме на холодне.
Те, що цей національно-чеський характер Праги не поверховий, не обмежується написами і плакатами, а сягає вглиб, випливає, так би мовити, із самої суті празьких мешканців, справа загальновідома і неодноразово підтверджувалась сумлінними спостерігачами. Щоб переконатись у цьому, досить хоч трохи поговорити з будь-яким перехожим з нижчих і найнижчих верств празького населення.
– Ну от, пане, – говорив мені служитель, якого я розпитував про готелі і розташування деяких вулиць і який, проводжаючи мене до потрібного місця, сам завів зі мною розмову на політичну тему, – тепер можемо бути певні, що німці не проковтнуть нас!
– Звідкіля ця впевненість? – запитав я.
– Аякже! Досі заявляли, що ми безсилі, що весь чеський рух – це штучна агітація, що наші депутати не тямлять у політиці! А тим часом виявилося, що наші депутати привели до падіння їхню коаліцію. Виявилось, – додав з гордістю, – що управляти Австрією без нас і всупереч нам не можна. Мусять рахуватися з нами. Мусять скасувати це виняткове становище у Празі. Мусять переконатись у тому, що чеський народ – це не груша, яку можна схрупати.
У кінці вулиці, якою ми йшли, показалася висока башта з вузькими заґратованими вікнами, з старовинним різьбленням і кам’яними прикрасами.
– Ось бачите, – додав мій співбесідник, стишивши трохи голос і вказуючи на башту, – у цій башті, в будинку, що до неї прилягає, судили «покрокарів», отих омладіністів35. Вони і досі сидять там, аякже! І Гайн, і Рашин, і Сокол сидять. Деякі вже повиходили, а ті ще й досі сидять. О, коли б їх судили сьогодні, певне, не засудили б. Знаєте, нещодавно відверто писалося в газетах, що їх засудили невинно, що їх повинні випустити.
Те, що і «народописна» виставка, відвідини якої було основною метою поїздки в Прагу, так само має національно-чеський характер, справа цілком природна: що цей характер підкреслено дуже сильно, що в численних менших або більших деталях все зроблено для того, щоб надати виставці рис національної демонстрації, полемічного антинімецького характеру, що цей характер ще сильніше виявляється в тих незліченних відвідинах, колективних екскурсіях, гостинах, бенкетах, вітальних промовах і тостах, приводом яких, метою і темою є виставка, це справа, можливо, не така природна, але тим більше правдива.
Не настільки природна тому, що з назви «чесько-слов’янська народописна виставка» можна було б зробити висновок, що характер її виключно науковий, а однією з головних рис науковості є безсторонність або, точніше, справедливий розподіл світла і тіні. З цього погляду також не цілком зрозумілою є демонстративність, те, що ми не чуємо протилежних голосів, що німці здебільшого мовчать про виставку, не полемізують, не агітують проти неї.
Запровадження словенських паралельних класів при гімназії в Целі було приводом виходу з австрійського уряду німецьких буржуазних партій (червень 1895 р.).
Йдеться про учасників «Омладіни», руху чеської студентської і почасти робітничої молоді, що розвивався в руслі дрібнобуржуазного «прогресистського» (по-чеськи «покрокарського»). Рух був неоднорідним, включав як прибічників соціал-демократії, так і реакційних діячів.
