і де ми з нею шлюб брали? Для нас і, здається, для всіх розумних людей поза основними і другими законами ніякої австрійської державної ідеї нема, а о сповнювання законів ані ми з урядом, ані уряд з нами пертрактувати не може і не сміє: се обопільний наш і його обов’язок, поза котрим ані для нас, ані для нього нема нічого більше. Адже ж уряд, стягаючи податки, побираючи рекрута, не робить різниці між тими русинами, що «розвивають руську народність яко таку», а тими, що розвивають її яко не таку; він не говорить: «А, ви йдете в «напрямі, згіднім з ідеєю державною», то від вас прийму податки і рекрута, а ви, погані, не йдете в такім напрямі, то від вас нічого не хочу, ви не мої діти, а мачушині». Якби уряд робив між нами таку різницю, то, розуміється, мав би повне право одних попирати, а других ні.
Та ні! Не міг гр. Бадені говорити сього, що йому підсуває автор «Правди»! Адже ж гр. Бадені розумний чоловік і польський патріот, то яким же чином міг він до репрезентантів Галицької Русі говорити: «Отрясіться і визвольтеся від усього, що спиняє розвиток руської народності на основі чисто австрійській?» Адже ж він не міг згори знати, що кождий русин, у котрого є хоч крихітка пам’яті, відповість йому на ті слова: «А що ж спиняє розвиток руської народності на основі чисто австрійській? В першій лінії гегемонія польської шляхти в Галичині. Так порадьте, будь ласка, пане графе, як нам з неї отрястися!»
Коли з пертрактуючих русинів ніхто йому сього не сказав, то або гр. Бадені мусив не так говорити, як подано в «Правді», або ті русини забули моментально, що мають язик в роті. Бо справді, зостановімся тверезо, хто властиво спиняє національний розвій русинів у Галичині? «Правда» і «Буковина» на всі лади говорять, що москвофільство. Нехай і так, та все ж таки треба запитати: яке москвофільство? Всякий, хто совісно придивиться нашим відносинам і не вдовольняється фразами, мусить розрізнити у нас щонайменше три роди чи форми москвофільства, дуже до себе не подібні:
1) москвофільство хлопське, з характером соціальним; се та наївна віра, що в Росії хлопові ліпше і що остаточно колись «білий цар» прийде до нас, «зробить порядок» з панами і жидами і запевнить хлопам щасливіші відносини життя;
2) москвофільство язикове; се та наївна віра одної часті нашої малоосвіченої інтелігенції, що наша хлопська мова занадто проста, занадто невироблена для заспокоєння культурних потреб нації і що, значить, нам треба прилучитися до «общеруського» літературного руху, плодити й собі «общеруську» літературу;
3) москвофільство політичне, котре знов може бути двояке, а власне: прихильність до москалів як народу слов’янського, великого і багато обдарованого від природи, прихильність і любов для його кращих культурних і духових змагань, для його боротьби за волю політичну і соціальну справедливість, – такими москвофілами є ми всі, є всі чесні і поступові люди в Європі, а особливо в Слов’янщині, – а може бути москвофільство сікофанське та шпіонське, служка нинішньої російської державної машини, москвофільство платне і гідне всякої
