показався здатним на батька «нової ери», – і міродатні сфери се живо зрозуміли. І от в падолисті 1890 р. д. Романчук проголошує в соймі по попередній умові з гр. Баденім «добровільно і з власної ініціативи послів-народовців» свою програму, котрої головні пункти були попросту відповіддю на повторювальні від 12 літ дзявкання польських шовіністів, що попихали уряд до переслідування русинів.
«Русини зрадники», – кричала польська преса. «Ні, ми вірні державі і династії», – відповідає «програма» д. Романчука. «Русини схизматики!» – «Ні, ми вірні сини католицької церкви». «Русини москалі». – «Ні, ми самостійний нарід, відрубний від московського». «Русини тягнуть до Росії». – «Ні, для таких нема тут місця!» – докидає митрополит30. «Русини соціалісти і комуністи». – «Ні, ми хочемо економічного піднесення селянства і маломіщанства без нарушення нічиїх прав», – говорить «програма» д. Романчука.
Вже тоді навіть тямущі поляки з усміхом пожалування говорили, що се не жадна програма, а формальний акт скрухи. Та проте яка дика радість опанувала тоді всіх наших політичних анальфабетів! Який гомін піднявся в цілім краю! Кілько хробаччя повилазило наверх! А на тій великій демонстрації політичного анальфабетизму, що в історії називається другими загальними зборами «Народної ради», на які то різнородні голоси величано сей понижаючий хід до Каносси31 як верх політичної мудрості. А чому? За шкурою у всіх сиділо одно: тепер зміниться «система». Добродій Романчук обіцював се врочисто з мовниці, і всі вірили, навіть не підозріваючи того, що д. Романчук тепер мав на думці зовсім не те, що перед роком і що сиділо за шкурою його обожателів.
«Тепер настане нова ера!» – величався один наївний політик. – Тепер мені буде вільно бути русином! Тепер мені жандарм за се нічого не скаже!» Наївно і щиро. «Що там, – гарячився другий наївний політик, – досі жандарми і поліцаї інформували правительство про руські справи і про те, хто який русин, а відтепер повинні се робити самі руські патріоти!» А зібрані анальфабети били браво! А два роки опісля перший з тих бесідників бачився змушеним покинути свою урядову посаду і шукати собі іншого хліба, а другий силкувався затерти спомин своєї промови, виголошуючи з таким самим дитинячим пафосом похоронне слово «новій ері».
Зміни такої системи, при якій русинів переслідувано, дразнено, гноблено з потоптанням законів, руйновано в дорозі дисциплінарній, переношено «з причин службових» на Мазури для того тільки, що вони русини, повинні були русини домагатися від уряду, але не як якоїсь ласки, не як концесії, не під умовами, а явно і одверто і безумовно як сповнення елементарного обов’язку уряду.
Саме виявлення існування такої системи перед світом і перед Короною було би для правительства конституційної держави убійчим, і навіть той незручний початок, який зроблено в 1889 році в соймі, повинен був переконати руських послів, що власне туди, через солідарне та безоглядне виявлювання
Мається на увазі Сильвестр Сембратович.
