руської мови і письма в урядах, щоби урядники вміли сю мову і письмо, а се не дасться перевести в одній хвилі; все ж таки не дасться заперечити, що намісник зробив у тім напрямі почини до змін в користь русинів.
Відоме розпорядження гр. Голуховського29 щодо латинської азбуки було усунене розпорядженням, що власті адміністраційні мають уживати в письмах до руських сторін руської мови і письма. З намісництва, з дирекції пошт і скарбової і ради шкільної крайової почали тепер щораз тісніше відповідати руським сторонам мовою руською і руським письмом, а на урядових актах не тільки шефи сих властей, але й намісник стали підписуватися руським письмом, чого перед тим не бувало.
Устали ревізії і арештування, збори і віча відбувалися свобідніше (чим користувалися навіть (!) москвофіли й радикали), зроблено почини до помноження руських шкіл, вправ і гімназій, руських кафедр в університеті, як і до того, щоби русини занімали відповідні становища в шкільництві і в урядах, заведено фонетику в книжках шкільних». Те, що далі пише автор про звороти, виконувані д. Романчуком після проголошення «нової ери» аж дотепер і про відносини русинів до новоерських здобутків, для нас менше важне і для того ми приведемо зі статті «Правди» ще тільки одно місце – програмові постулати самого автора.
«Передовсім мусимо стояти непохитно і консеквентно на яснім і виразнім становищі народнім руськім і рішучо отрястися і визволитися від усього, що спиняє розвиток руської народності на основі чисто австрійській. Тоді ніяке правительство не сміє нам відказати потрібних до національнокультурного розвитку руської народності засобів. Тоді і поляки, хоч би й шовіністи, не матимуть оружжя против нас. І задля того треба передовсім рішучо не тільки зірвати з москвофілами, але й боротися з всіми, що допускаються якихось суперечностей або неясностей.
Ми повинні всюди користуватися правами, які прислугують нам на законній основі нашій мові і народності, поборювати і викорінювати з-посеред руської суспільності байдужність, маловаження або нехтування нашої мови і тих інституцій, які пособляють культурному розвиткові руської народності в Австрії. Нехай руська суспільність знає, що ті придбання, які ми осягнули досі для нашого національнокультурного і економічного розвитку – не «дрібні і хвилеві користі», як учить п. Романчук і «Діло», але певні і тривалі підвалини до нашого народного розвитку (кафедри руської історії, гімназії руські і руські школи взірцеві, «Дністер», субвенції для наших народних інституцій: театру, «Просвіти», Наукового товариства ім. Шевченка і т. ін.). Нехай руська суспільність навчиться не тільки цінити сі придбання і ними дорожити, але нехай і в повній мірі ними користується і тим покаже, що домагання руських послів були виправдані».
Свої уваги зачнемо з кінця. Чи автор сеї статті думає, що хтось повірить йому, коли до здобутків «нової ери» зачислює соймові субвенції для руського театру, для
Йдеться про спробу латинізувати український алфавіт. Головою «азбучної комісії» в травні 1859 р. було призначено польського графа, австрійського політичного діяча консервативного напряму, намісника Галичини А. Голуховського (1812—1875). Спроби законодавчим шляхом запровадити латинський алфавіт в українську писемність викликали протести української громадськості, що їх підтримали відомі славісти Ф. Міклошич і П. Шафарик. Це примусило реакційні кола відмовитися від спроби латинізувати український алфавіт.
