Я весь час чогось боюся з ним. Що не приїде, що покине, що…
Я божевільна! Я точно божевільна й маю якось упоратися з цією пристрастю. Та не можу.
Не хочу.
Ми зустрічаємось лише на вихідних, решту часу я самозабутньо чекаю на нього. Він не телефонує, не пише, його нема в соціальних мережах або «Скайпі». Він наче й не існує. Немов несамовита, я кидаюсь до роботи, лише вона надає змогу хоч якось відвернути увагу від думок про нього. Уже ознайомившись з основними видами діяльності компанії, я створила та просунула в реалізацію власний комерційний проект!
Ідея була ще з останнього курсу університету. Та без фінансової та юридичної підтримки, самостійно я б не впоралася. Довелося трохи скорегувати, та загалом усе вийшло якнайкраще. Спершу зацікавила начальницю нашого аналітичного відділу, вона дала добро на те, щоб я представила проект раді. І це все лише на другому місяці роботи. Мою завзятість помітило керівництво. Наступного дня після вдалої презентації я стояла в кабінеті директора.
– Подовжуйте в тому ж руслі й за півроку ви отримаєте значне підвищення, – відверто пообіцяв мені Антон Максимович.
Це була гарна обіцянка. Враховуючи й те, що, згідно з умовами, мені як розробниці та авторці проекту належав відсоток від прибутку. Звісно, якщо він буде, той прибуток. Радіти б успіхам, а я наче прибита весь час.
Невже я не потрібна йому більше ніж на вихідні?
Скільки часу це триватиме?
Чим завершиться?
Якщо я не потрібна йому решту часу, він не покличе мене одружуватися.
А чи цього я прагну?
Будь-яка нормальна дівчина прагне одруження.
Нормальна, а не божевільна!
Я не знаю, чого я прагну.
«Сексу», – відповів би він і мав би безсумнівно рацію.
Мама тривалий час мовчки дивилася на те, що зі мною коїться. Згодом почала приводити до тями. Закінчувалося це кожного разу однаково: сваркою. Хто-хто, а вона мусить мене розуміти! Сама ж знає, що воно таке, на власній шкірі відчула! Одного разу я не стрималася й пішла з дому. Вешталася парком, спостерігала веселощі інших. Усілася на лавку, ту саму, на якій колись сиділи з ним. Спересердя я геть забула, що гаманець залишила на столі в кімнаті. У кишенях знайшлося лише кілька гривень. Тож я не могла навіть у кав’ярню зайти. Крутила в руках телефон, найбільше жадала, щоб він подзвонив мені саме зараз, попри те, що сьогодні не п’ятниця.
Дива не сталося. Тоді майнула думка зателефонувати йому самій. Досі я жодного разу не робила цього. Завжди він вирішував, коли й де ми зустрічаємось. Якийсь час я вагалася, та все ж наважилась і натиснула кнопку виклику. Думала вже, що він так і не візьме слухавки. Та ні, він прийняв виклик.
– Мала, ти телефонуєш мені в роумінгу. Щось термінове?
Що я мала сказати? Що над усе волію зустрітися з ним просто зараз, відчути його обійми, пестощі, побути разом, відчути смак його шкіри та навіть просто поспілкуватися?
– Ні, – відказую, –
