завжди буде порожньою кімнатою. І, коли він намагається уявити собі згодом, почувається так само, як ми, коли намагаємося уявити небуття або нескінченність. Але, якщо заговорити з N. N. десь у метро або в черзі на пошті, ви навряд чи здогадалися б, що він утратив щось, притаманне людині. Адже N. N. розуміє час і майбутнє як абстракції. Він знає, що таке години та хвилини, скільки хвилин у годині й що означає до і після. Психолог, що інтерв’ював його, писав: «Він багато що знає про світ, свідомий цього знання й може з легкістю це висловити. У цьому сенсі він не надто відрізняється від нормального дорослого. Але, схоже, в нього немає змоги сприймати протяжність суб’єктивного часу… Він живе неначе в “постійному сьогоденні”»[33].
Невідчепна фраза: постійне сьогодення! Щось є в ній химерне та сюрреалістичне – довічне ув’язнення в одній миті, у пастці вічного зараз, у світі без кінця, в часі без згодом. Подібне існування більшості з нас уявити важко, бо воно чуже нашому буттю. Нам кортить позбутися цієї халепи – прикрої, рідкісної, химерної аберації[34] внаслідок травматичного ураження голови. Але насправді таке незвичайне існування – норма, і це ми – виняток. Перші кілька сотень мільйонів років після появи мозок перебував у постійному сьогоденні, і в більшості живих істот так залишається й досі. Але не у вас і не в мене, бо два-три мільйони років тому наші предки розпочали велику втечу з тут і зараз. І транспортом для втечі стала дуже специфічна маса сірої тканини – ніжний зморшкуватий додаток до основної маси мозку. Лобова частка – остання частина в еволюції мозку, що найповільніше дозріває та першою занепадає в старості. Це машина часу, яка дозволяє нам звільняти сьогодення й завчасно передбачати майбутнє. У жодної іншої тварини немає такої лобової частки. І тому ми – єдині тварини, які так уявляють майбутнє. І хоча історія лобової частки пояснює нам, як люди мислять про уявне завтра, вона не каже, чому й нащо це відбувається.
Мінливість долі
Наприкінці 1960-х років гарвардський викладач психології почав приймати ЛСД, відмовився від посади (не без заохочення адміністрації), подався до Індії, познайомився з гуру[35] і, повернувшись, написав популярну книжку «Бути тут і зараз», основна думка якої міститься в її назві[36]. Колишній викладач запевняв, що, аби знайти ключ до щастя, досконалості й просвітлення, слід припинити так багато думати про майбутнє.
Невже для того, щоб навчитися не думати про майбутнє, варто було їхати до Індії й витрачати там час, гроші та мозкові клітини? Бо кожний, хто намагався навчитися медитації, знає, що не думати про майбутнє – завдання набагато складніше, ніж викладати психологію. Щоб не думати про майбутнє, слід переконати лобову частку не робити те, для чого вона існує, а вона, як наше серце, якому раптом наказали б не битися, цьому опирається. На відміну від N. N., більшість із нас не докладає зусиль, щоб мислити про майбутнє, бо ментальне[37] моделювання майбутнього в нашій свідомості триває постійно і довільно, залучаючи всі закутки
Tulving, «Memory and Consciousness».
Аберація – хибність, відхилення від істини, спотворення, омана.
Гуру, ґуру – в індуїзмі, сикхізмі, а також буддизмі та нових релігійних ученнях – духовний наставник, учитель.
R. Dass,
Ментальний – належний до сфери мислення.
